Українець, який відмовився бути бідним

Вслухаючись у те, як Петро Яцик характерним рівним глибоким голосом викладає свої думки, раптом роблю несподіване відкриття: він легко поєднує в собі два типи мислення. Перший – суто прагматичний – виявляє себе в гострій аналітичності. Він одразу схоплює серцевину проблеми і зовсім не відволікається на неістотні подробиці, в яких можна надовго загрузнути чи й заблукати. Другий – суто художній чи творчий – виражений у вмінні несподівано перевести розмову на орбіту алегорії й притчі, образних зіставлень і яскравих метафор. Тоді здається, що він мало чим нагадує того першого Яцика, який щойно ставив чіткі діагнози хворобам економіки в Україні, оперуючи сухими формулами, мов хірург скальпелем. Таким же був, коли аналізував біжучий момент свого бізнесу, тасуючи цифри, мов карти.

Другий Яцик нараз одмовляється від цифр і наукових формул, а бере на озброєння художню епіку, різко змінюючи лексичний арсенал.

– Пане Яцику, що ж, врешті, треба для того, аби Україна вийшла із затяжної смуги всіх своїх негараздів?

– Наполеон казав: «Щоб виграти війну, треба мати три речі: гроші, гроші і ще раз гроші!» Бог милував нас од війни, але Наполеонове спостереження -абсолютно універсальне за всіх обставин і для будь-якої держави.

Він задумується. Очевидно, щось пригадує. Очі йому вже не усміхаються, погляд стає рішучим, мов крок солдата.

Так проступає ще одна грань його характеру.

ПЕТРО ЯЦИК:

Під час своїх поїздок в Україну я майже не зустрічав справді практичних людей. Хоча практичні пропозиції були. Але мені не дуже вірилося в тих, хто їх висловлював. Скажімо, один із близьких Кравчукових дорадників повідомив мені: хоче організувати школу в якій навчатиме людей мистецтва бізнесу. Припрошує вкласти в Україну капітал. Ще й дивується: чому я цього не зробив раніше? А я відповідаю: «Не роблю цього тому що ще не зустрічав українця, який би не хотів учити інших робити те, чого сам не вміє».

В Україні нині чомусь дуже люблять красиво говорити, напускати рожевого туману. Послухати, звичайно, приємно. Але ж від слів – навіть найкращих – пшениця не родить.

Скаржиться мені один із земляків: «Петре, я працюю набагато більше за тебе, а маю набагато менше!» Відповідаю йому: «Отже, я працюю з головою, а то – велика різниця».

Ще приклад. Зайшов я в Києві до Міністерства охорони здоров'я й побачив там у приймальні суперсучасні комп'ютери, які, звичайно ж, не функціонують. І нікого не турбує, що для такої техніки тут немає відповідних приміщень з постійною температурою, немає програм, нікому її ремонтувати…

Що тут скажеш?

А й справді: чи не нагадуємо ми в своїх «трудах і днях» Сізіфа. Його не звинуватиш у лінощах. Але від того – не легше.

– Як ви гадаєте, перейде Гонконг під юрисдикцію Китаю?

Його запитання несподіване і зовсім далеке від теми нашої розмови.

– Перепрошую, пане Яцику, але мене сьогодні більше цікавить тактика і стратегія вашого бізнесу…

– Але ж на них може вплинути Гонконг!

– Не розумію, який стосунок може мати тут Гонконг?!

– Навіть Гонконг, – з його інтонації я зрозумів, що йдеться про щось самоочевидне, але все ще не можу збагнути зв'язку між сказаним попереду і можливою зміною геополітичної ситуації в далекому звідси регіоні.

Виявляється, зв'язок той – на поверхні. Якщо Гонконг поміняє свій статус, це викличе інтенсивну еміграцію з нього. Куди їхатимуть його громадяни? Звичайно ж, переважна більшість – до Канади. В неї величезна і не густозаселена територія (тільки 27 мільйонів на таку площу!). Отже, збільшення кількості населення продиктує необхідність спорудження нового житла. Це на всяк випадок треба передбачити й бути готовим. Якщо така обставина заскочить бізнесмена зненацька, то поганий з нього бізнесмен, бо не вміє прогнозувати й плететься в хвості подій.

До речі, таку обставину має враховувати не тільки той, хто працює в будівництві, а й виробники одягу, продуктів харчування, оскільки не лише дахом над головою живе людина. Але найпильнішим повинен бути все-таки будівельник. Перевиробництво одягу чи продуктів харчування менш збиткове, ніж житла. Коли в країні немає збуту, їх, врешті, можна імпортувати. Будинки ж не імпортуєш. Цей бізнес не може переміщатися у просторі. Його динаміка – тільки в точності розрахунку й далекоглядності прогнозу. І знову на думку приходить аналогія з шаховою партією.

Коли Яцик почав їздити в Україну, його, як чоловіка в діаспорі авторитетного, популярного та, зрештою, і без усього того просто примітного (рослий, стрункий, з гордо посадженою на плечах сивою головою – такого відразу ж вирізниш поглядом з людського натовпу), почали атакувати наші кореспонденти. Найчастіше повторювали запитання на зразок: як можна розбагатіти? що потрібне для того, аби стати бізнесменом? чи скоро буде Україна однією з найрозвинутіших держав світу?

Багато хто чекав од нього універсальних рецептів, за допомогою яких усе має відбутися, мов за помахом чарівної палички, – вмить і без жодних зусиль.