Українець, який відмовився бути бідним

Узявшися за скуповування нерухомості, він ганяється за всяким непотребом. Йому неймовірно шкода викласти серйозну суму за добрий будинок – і він вишукує найдешевші. Це, як правило, безнадійно старезні споруди, які стоять хтозна-де. Отож купить таке житло. Починає шукати туди квартирантів. В одному випадку вони не знаходяться, бо мало охочих жити далеко від місць роботи. А часто буває таке: знаходить якихось підозрілих суб'єктів із учорашніх емігрантів, а вони, перепившися до ручки, зчинять бійку, а заодно й погром у помешканні. Коли він приїздить туди, щоб з'ясувати, чому давно не платять за житло, бачить, що будинок нагадує зруйнований римлянами Карфаген. А квартиронаймачів і слід пропав. Шукай вітра в полі. Інші ж його будинки так і стоять роками не заселені, і сумний дух пустки та тліну впевнено довершує свою руйнівну роботу. Ніщо з купленого чоловіком – усупереч його бажанню – не зростає в ціні, ніщо не дає прибутку. Отак і крутиться він, як білка в колесі; комбінує, комбінує, а в нього нічого путнього не викомбіновується.

Загалом позитивна риса – ощадливість – у нього  перейшла в карикатуру на себе. Скнарість не дозволяє  йому реально бачити стан справ, щоб приймати справді раціональні рішення. Чоловік і далі жадібно скуповує всякий непотріб, мовби вішає собі камені на шию.

Коментуючи його наполеонівські плани, Яцик сказав:

– Усе те дуже нагадує марення відрубаної голови!

Точніше схарактеризувати ту ситуацію важко.

Інший (не українець, щоправда) має цілу мережу дрібних ресторанчиків. Прагне нажитися за рахунок низькооплачуваних робітників зі Східної Європи. А оскільки з-поміж населення Канади чомусь не видно охочих працювати в нього за символічну плату, то шукає офіціантів, менеджерів і касирів серед тих, хто приїхав сюди погостити, а тепер правдами й неправдами намагається тут лишитися. Ці люди здебільшого не мають офіційного дозволу ставати на роботу. Отож вони згодні працювати підпільно за мінімальну винагороду і охоче приймають пропозиції власника ресторанчиків. З того, як правило, виходять дві речі. Перша: так ретельно приховувана обставина присутності нелегальних робітників рано чи пізно виходить на поверхню, таємне робиться явним, і на роботодавця сиплються штрафні санкції (досить серйозні!). Друга: дешеві робітники здебільшого не мають ні належної кваліфікації, ні відповідно високого для Канади вишколу, що панує тут у всіх сферах обслуги.

Я в цьому відразу ж переконався, коли ми з Яциком зайшли до такого ресторану перекусити. Сіли не в приміщенні, а біля входу знадвору, за столиками, відгородженими від хідника невисоким бар'єрчиком. До нас одразу ж підійшла офіціантка й популярно пояснила: це місце коштує дорожче, тому ми повинні доплатити. А щоб було зрозуміліше й ми не забули цього зробити, наполегливо повторила те кілька разів.

Я розгублено глянув на Яцика, оскільки вперше зіткнувся в Канаді з таким нав'язливим і нетактовним сервісом. Він спокійно вершив трапезу, анітрохи не збентежившись од несподіванки. «Не дивуйтеся, – сказав, – це вам не англійський, китайський чи грецький ресторан, тут усе може бути», – й усміхнувся з сумною іронією.

Потім до нас підійшов, очевидно, адміністратор, який з погано прихованим роздратуванням знову говорив про те ж. Я відразу ж відчув себе ніби не в Торонто, а в Києві чи в Черкасах, де в цій сфері на кожному кроці виникають конфлікти такого характеру.

– Я навмисне привів вас сюди, щоб ви зрозуміли ціну дешевої робочої сили. Дешевої ?І і некваліфікованої, – сказав з іронічним усміхом Яцик, коли ми скінчили їсти.

Я подумав: дешева ціна, дешева зарплата – дешева

Екскурсія на львівський «Світоч». 2000 р.

якість роботи, дрібномасштабний бізнес, який, певно, ніколи не завоює вдячного клієнта. Вдячний клієнт іде туди, де його зустрічають мов рідного.

І мені ще раз згадалися Яцикові характеристики «своєрідностей» ось такого бізнесу. На жаль, і в цьому випадку він мав рацію.

– У бізнесі важливе все, – сказав Яцик. – І в бізнесі все треба робити з думкою та аналізом. А тут якраз цього й немає. Тому й не росте цей чоловік. Якийсь рівень – дуже невисокий – має, а перспективи масштабнішої в нього не спостерігається.

Я бачив власника ресторану. Молодий, енергійний чоловік. Здавалося, такому посильно дуже багато. Ще має час опанувати науку бізнесу.

Сказав про це Яцикові.

– Теоретично воно так, – відповів він. – А практично – самі бачите… Якби він розумів значення для бізнесу так званих дрібниць. Хоча, зрештою, дрібниць тут не буває. На успіх працює все в комплексі. Успіх сам по собі не прийде. Його треба створювати самому.