Українець, який відмовився бути бідним

Щоб розвивати будь-яке підприємництво, потрібно мати три складові частини: робочу силу знання і капітал. А щоб змусити ці три елементи діяти ефективно, потрібно привести їх до спільного знаменника. Багато так званих «саквояжників» ідуть сьогодні в Україну. Там вони бачать нестатки, відсутність товарів і в нашому західному розумінні бачать величезний ринок збуту. Однак слід зазначити, що розміри цього ринку оманливі. Більшість українців працюють майже задарма. Вони не мають грошей. А коли в них немає грошей, то там нема і ринку Але становище не безнадійне. Попри все, попит в Україні існує. Отже, ми повинні сконцентрувати свої зусилля на тому як найефективніше задовольнити цей попит і мати з цього прибуток.

Передовсім необхідно розділити бізнес на дві категорії – великий і малий. Слід віддати належне великому бізнесу Німеччини, Швейцарії, Японії, Кореї, Англії, Америки, Ізраїлю, який має і знання, і капітал. Єдине, що йому бракує – це кваліфікованої робочої сили. Великий бізнес через різні фонди, урядові структури, посольства тощо знаходить шляхи до будь-якого уряду щоб домогтися своїх концесій. Ми не належимо до цієї групи, наше місце в другій категорії – у малому бізнесі.

Малий бізнес створює більше робочих місць, він сприйнятливіший до нововведень, прибутковіший, спроможний платити більші податки. Кожен, хто хоче поїхати в Україну з метою задоволення потреб її громадян, повинен перевірити себе: що він знає і що він може? Багато людей хочуть «робити гроші», але якщо вони не знають, як і що робити, їхня справа безперспективна. Гроші самі по собі не прийдуть.

Та коли навіть вони знають, як і що робити в умовах західного світу, це ще не означає, що їхніх знань достатньо для того, аби почати бізнес в Україні. Візьмемо, наприклад, будівництво. Якщо навіть людина добре обізнана з фінансовою структурою цієї галузі, трудовими відносинами, архітектурними вимогами, відповідним законодавством, знає що і де будувати, вона не зможе застосувати ці знання безпосередньо в Україні. Ділові люди повинні їхати туди і вивчати українські методи будівництва, дбаючи про їх дальше вдосконалення. Можливості для цього там є, але треба залишитися там на якийсь час, пожити в цій країні, щоб випробувати міць своїх крил.

Тепер – про інвестиції. Питання інвестиційного клімату в Україні досить складне. Інвестор мусить оцінювати умови капіталовкладень у країні, котра базується на таких факторах, як ідеологія, політика, економіка і культура. Умови для іноземних інвесторів в Україні визначаються передусім такими основними факторами, як стан економіки, політика уряду і кон'юнктура ринку.

Прискорення інфляції також впливає на інвестиції в Україні. Водночас ми маємо пам'ятати, що іноземні інвестиції не страждають від інфляційних процесів місцевої валюти.

Беручи до уваги зазначені фактори, кожен, хто збирається починати бізнес в Україні, мусить визначити сферу своєї діяльності там: виробництво, послуги, торгівля, нерухомість, цінні папери тощо. Найближча моєму серцю та галузь виробництва, яка може випускати продукцію за рахунок місцевих коштів і продавати її за місцеву валюту і водночас здатна довести якість своїх виробів до такого рівня, який дозволив би експортувати їх (чи бодай частину з них) і продавати за тверду валюту.

Не має значення, який напрямок діяльності ми оберемо. Суть в іншому: ми не зможемо успішно розвивати свій» бізнес, якщо спиратимемось тільки на власні сили. Нам потрібні місцеві ділові партнери. Проте знайти підходящого місцевого партнера – одна з найскладніших проблем. Це зовсім не означає, що в Україні бракує хороших, ділових людей. Безумовно, там є достатньо чесних, надійних, освічених людей, але тамтешній стан зв'язку й інформаційна система не дозволяють їх оперативно знаходити. Беручи до уваги, що це – найважливіший фактор для 99 відсотків західних підприємців, які цікавляться бізнесом в Україні, ми маємо проаналізувати його дуже ретельно й серйозно.

Ми повинні признатися самі собі, що є щось специфічне в українцях, оскільки протягом останніх ста років не з'явилося ні в Сполучених Штатах, ні в західному світі взагалі жодної української компанії чи корпорації із солідною підприємницькою діяльністю. Багато є компаній і корпорацій, створених німцями, арабами, індійцями, спільних підприємств з англійцями у з'єднаному Королівстві, але я не знаю жодної української компанії. Багато з нас починали свій бізнес у 1950,1951, бути бідним 1953 роках у Канаді й Сполучених Штатах, але, знову ж таки, я не знаю жодного значного товариства чи спільного підприємства, які б працювали стабільно й міцно стояли на ногах. Ці два приклади мають стати для нас симптомом проблеми, що потребує вдумливого аналізу. Якщо ми знайдемо свою «ахіл-лесову п'яту», якщо ми перетворимо її у свою міць, якщо ми переключимося з «негативізму» в «позитивізм», то, безумовно, знайдемо ключ до розв'язання багатьох наших проблем.