Українець, який відмовився бути бідним

У школі учнів не ділять на переможців та лузерів. Учителі рідко ставлять погані оцінки, дозволяю скільки завгодно перездавати тест і з кількох спроб відповідати на запитання. Запам'ятай: у житті так не буває.

Життя не ділиться на семестри. У ньому немає літніх канікул, і дуже мало працедавців зацікавлені в тому, щоб допомогти тобі відшукати власне «я». Тобі доведеться це робити у вільний від роботи час.

Не плутай реального життя з тим, що показують по телебаченню. Люди проводять більше часу на робочому місці, а не вештаються по кав'ярнях.

Читаючи виклад Гейтсового уроку, згадав Яцика. Він розповідав мені про конфлікти зі своїми доньками під час їхнього навчання в школі. Котрась із них узялася йому'докоряти: мовляв, чому ж ти не сказав, що ми -багаті? чому змушуєш нас їздити до школи на автобусі – ми ж можемо собі дозволити наймати для себе авто…

Яцик терпляче пояснював їм, що мають жити як звичайні люди, що купання з юних літ у надмірних розкошах ні до чого доброго не приведе. Він намагався прищепити їм працелюбство, готовність здобувати життєві вершини самотужки. Звичайно ж, багато чого не вдавалося і не вдалося. Бо ж відомо: немає пророка в своїй вітчизні…

Але Яцик справляє позитивний вплив на сучасну молодь в Україні. Тут він – незаперечний авторитет. Його досягнення і його слава передовсім слугують важливими аргументами.

Такі люди, як Петро Яцик, полишають по собі не тільки відлуння своїх справ, не тільки авторитетні реєстри звершеного (їх я наводжу в книжці «Українець, який відмовився бути бідним»). Вони лишають для нас свою філософію. Якщо в покійного були соратники і якщо вони справді віддані їхній спільній справі,  то й їм'я того, хто відійшов, живе серед живих і його діяння не помирають. Уже неоднораз писала преса про те, що Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика (а їх уже десять відбулося після смерті мецената, невдовзі розпочнеться одинадцятий) став найголоснішим і наймасовішим проектом Петра Яцика й успішно відбувається без жодної участі добротворця (навіть і без його родини). Це потверджує не тільки те, що Яцик узявся за надзвичайно важливу справу, а й те, що він мав справді надійну команду, яка лишилася відданою взятій перед громадою ідеї. Принагідно треба також відзначити Яцикового спадкоємця на посту президента Ліги українських меценатів Володимира Загорія, якого з першої ж зустрічі Яцик вирізнив для себе й фаворизував, упевнившися на думці, що саме Загорій має стати головною дійовою особою в середовищі Ліги.

Після того, як донька мецената Надія, котра після його смерті очолює фундацію Петра Яцика, цілковито відмовилася підтримувати конкурс імені батька і взагалі дистанціювалася від нього, в Україні залунали голоси: треба забрати в конкурсу ім'я Петра Яцика, оскільки мовний марафон загрожений. Однак – і це дуже важлива моральна прикмета – на зборах Ліги було вирішено: Яцикове ім'я і надалі залишатиметься прапором патріотичного турніру. Меценати були одностайні: ми не повинні опускатися до дріб'язковості, треба наголосити, що є речі глибоко принципові й неперехідно вищі за невтоленні амбіції.

Сьогодні ця тема не тільки масово артикулюєть-ся в світових ЗМІ. її присутність в інформаційному просторі значно активізувалася після того, як група найбагатших американців, відомих меценатів, узяла на себе зобов'язання віддавати половину своїх грошей на благодійні потреби. В американських газетах з'явилося звернення 38 мільярдерів, які підписали документ під назвою «Клятва дарування». Серед всесвітньовідомих імен, котрі стоять під «Клятвою дарування», – Білл Гейтс, Воррен Баффет, Джордж Лукас, Майкл Блумберг, Томас Бун Пікенс.

Характерний момент читаємо в листі з приводу «Клятви дарування» нафтового магната Томаса Бун  Пікенса: «Я давно заявляв, що одержую задоволення від заробляння грошей, але я також маю задоволення з того, що віддаю їх. Мені більше подобається заробляти гроші, але віддавати їх – теж подобається, це в мене на другому місці…»

Звичайно ж, ці слова міг би повторити й Петро Яцик, який (особливо ж в останні роки життя) значно більше опікувався благодійними проектами своєї фундації, аніж своїм бізнесом. Мовби передчуваючи вже недалекий відхід із цього світу, він поспішив упорядкувати й розрубрикувати все те, що було пов'язане з діяльністю його фундації, котрою раніше він займався хіба що спорадично.

Він навіть розпочав писати – англійською мовою – книжку про своє розуміння життя і про важливі уроки в ньому. Він квапився підсумувати свої «труди і дні». Я не знаю стану того рукопису і чи стане він колись книгою, в якій буде викладено філософію Петра Яцика.