Украинка против Украины

Литературовед А. Каспрук писал: "О. Пчілка уявляє "переможця", того, хто принесе волю народові — "без крові і вогню", "без громів блискавиць", "без зброї і меча", а "з масличною віткою і корогвою науки і праці". У дочери идеал другой — кровавая социальная революция. Поэтому, начиная с юношеских стихов, "Леся Українка вживає метафори зброї на протязі всього свого творчого шляху поета-борця… В художньому зображенні боротьби панує така кольорова гама: більшість поезій насичені метафорами вогню: "сльози огнисті", "огнисте слово", "зірка палає", "промінь червоний", "пожежа горить", "туга палає огниста", "серце палять, мов жерущий промінь"…

Леся Українка вводить в свою лірику алегорії революції — вогонь, полум’я, червоний прапор, червона заграва, кров… Епітети — пекучий, палкий, гарячий і т. п., притаманні тогочасній нелегальній літературі, зокрема поезії… "Червоні співи", "червона кров", що "красила тверді мури", "гартовані ножі", "червоні корогви"… Леся Українка в своїх поезіях постійно зображує картини битв, бойовиськ, збройних сутичок".

Завершая свой анализ художественных особенностей гражданско-политической лирики Л. Украинки, Каспрук напоминает слова Ленина: "революция есть война", "на войне нужно действовать по-военному". Т. о., Украинка была настоящей большевичкой. У нее разговор с эксплуататорами короткий:

Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?

Ну, а Пчилка не понимала значения классовой борьбы и разводила интеллигентские антимонии. В. Курашова так описывает ее байку "Розмова": "змальовуючи темноту і забобони неписьменних селян, авторка засуджує ледачого пана, який не мав часу навчити їх грамоти і кінчає твір закликом до інших "добрих" панів "просвіщати" селян і тим зарадити їх лихові". Это и не удивительно: старшие Косачи сами были дворянами, т. е. панами, и пытались реализовывать свои взгляды на практике отношений с крестьянами. Крестьянин Василий Бончак: "У Косачів я десять років служив наймитом. Наймитів усіх було десять. Родина Косачів з людьми обходиться добре…"

Украинка же обучала крестьян классовой борьбе. Крестьянин Федор Иллюх: "Шість років служив у Косачів наймитом… Леся давала мені читати революційні книжки, вона мене вчила, вчила таємно. Вона говорила, що цар — то змій полосатий, що царя не потрібно. Вона не вірила в бога і говорила мені, що бога нема на світі. А якщо їздила у церкву в село Волошки, то не молиться, а слухати, як співають. Була соціалісткою". И не только социалисткой, но и большевичкой. Как и большевики, она активно занимались агитацией и пропагандой. Крестьянин И. Бигун: "Вона була 1899 року в мене на весіллі… А як заспівала Леся пісню, то все весілля дивувалось. Пісня ця була проти государства. Люди не розуміли, що то за політика, але всі уважно слухали…" Еще бы не слушать: "проти государства" призывает не кто-нибудь, а дочь "предводителя дворянства".

У Пчилки были другие проблемы. Стихотворение "Пророк": "герой (образ поета) лишається самотнім, бо народ — темна "юрба" — не може його зрозуміти через духовну убогість:

Йому з’явилась яма вся глибока
Духовна, в котру люд його упав.

Украинка же смело прыгала в эту яму и призывала ко всеобщей мобилизации: "Пролетарии всех стран, соединяйтесь!" Образовалась глубокая пропасть, разделяющая мировоззрение двух украинских писательниц (примерно такая же, как между отцом и сыном Верховенскими). Так сказать, единство и борьба противоположностей.

Забужко описывает полемику "делікатної Лесі Українки з твердою на вдачу О. Пчілкою, її багатолітнім "божеством" (зокрема й "хтонічним", "пожираючим", — взагалі, стосунки з матір’ю були, без перебільшення, її центральним і чи не найдраматичнішим життєвим сюжетом, до якого наша культура ще й близько не приступалася і на якому колись іще розкошуватимуть цілі покоління дослідників усіх мастей)". А далее — приводит слова сестры Ольги: "У всякім разі, Леся безмірно любила її і дуже високо цінувала все своє життя аж до смерти, хоч не раз умлівала від болю, що його завдавала їй мати" (10, 258).

"Із "гучної тиші", що переслідувала Українку в сні й наяву, раз у раз лунав "свисток", цілком гідний і ленінського критичного репертуару: "Воно добре написано, тільки нащо воно?" (sic!): саме так "сказала їй одна близька людина, навіть письменник, і сю фразу Леся пам’ятала весь вік" (10, 566). Такую фразу вполне могла себе позволить Пчилка с присущим ей тактом.