Украинка против Украины

Естественно, по поводу этой статьи (по словам Пчилки) сначала "встає гомін", а затем "зчинився вже справжній гвалт". Она берет своего сотрудника под защиту: "Росправа добродія Немоловського висловлює вже просто погляд наш на життя сього племені в нашому краю. Головна думка тієї росправи така, що жиди не тільки не корисні, а навіть дуже шкодливі для нас, і що нам треба боротися з ними — тими самими способами, через які вони беруть гору над нами… Я від свого автора не відцураюсь…. Звичайно, стаття виходить з відома редакції і вміщено її зовсім свідомо… Я від уміщеної мною росправи не відрікаюсь. Навпаки, справу шкодливості жидів для нас, українців, хочу освітити ще з того боку, з якого не торкався її мій спвробітник… Автор бере нашу справу з жидами виключно з економічного боку. Справедливо бачить він тут перевагу "спритніших" жидів над нашою темнішою людністю, бачить користь від того для них і шкоду для нас. Але ще того зла не досить. Є ще один обсяг, де нам треба дуже уважно розглянутись і застерігатись: жиди шкодять нашим завданням національним. Між тими жидами, що живуть на Україні, не тільки хижії стяжателі, визискувачі, а і все те, що виходить в поступову інтелігенцію, — не хоче знати українства, з презирством дивиться на наші національні прикмети, починаючи з такої значної, як мова, і стає в ряди пануючої нації… Отож. Опріч всіх лав, що стоять супроти наших українських національних змагань, матимем — або вже й маємо — ще й лави поступового жидівства, бо воно плювать хоче на нашу мову, сидячи, мовляв, не на українському грунті, а в "Российской империи"… Отакий ще один бік нашої справи з жидами. Опріч ролі економічних визискувачів, жиди є нашими ворогами ще й на нашому культурно-національному полі. Боротьба неминуча й тут! Звичайно, боротьба не погромами, але все ж таки — боротьба… Що пора вже позбавити жидів тієї привілеї недоторканих в поступовій пресі нашій, то пора! Уряд їх обмежує, стискає, се правда, але з того виходить одна доволі дивна річ: не смій ніхто про них слова сказать! Я певна в тім, що багато людей думають про жидів так, як і "Рідний край", але "помалкивают", під страхом того, щоб їїх не розжалувано з "поступовців". Годі вже сього!

В українській пресі прикра розмова з приводу жидів постає не вперше: на зорі нашої журналістики, як почала виходити "Основа", наші письменники вже наткнулися на жидівську справу — і на жидівський протест. Образившись на назву "жиди", "євреї" зняли суперечку, тую полеміку, з діячами "Основи" — і теж зводили річ на "Російську імперію" та на український "сепаратизм". Видно, 47 літ нічого не змінили. Так! Становище жидів поміж нами не змінилось: чи то "жиди", чи "євреї" — всі вони (і стяжателі, і поступовці) таким самим колючим "инородным телом" сидять у нас в печінках, як і сиділи: хіба те тільки змінилось, що за півстоліття ще виразніше об’явилося те, що почували душею наші націоналісти-народники" (12, 51).

Высказывая такие идеи, Пчилка сразу же столкнулась с цензурой. Причем, не с царской, а с настоящей: "Єсть така цензура — освячена давнім звичаєм, — що пережила й часи попередні, дожила й до теперішніх і містить в собі обидві властивості: вона й попереджальна, вона разом і каральна. Се та цензура, що глядить інтереси жидівства. Обсяг тієї цензури — широченний і сила її могутня, бо живе вона у всіх поступових часописах або й у всіх тих, що вважають себе такими, часом тільки торгуючи поступовим товаром (бо є й такі людці)… І бояться люди тієї подвійної цензури — дуже. Та й є чого боятись: хіба не страшно стратити ім’я "поступового письменника", а ще разом з тим і заробіток? Через те жидівській цензурі всі поступові письменники годять, навіть ті, що в душі мають неприязнь до жидів… Жиди до всього того звикли, давно зважили, що так і повинно бути. Проти їх повстає часом народна сила, вибухає в народі трагічна ворожнеча, але то повстає сила стихійна: сила ж інтелігентна, сила поступова мовчить або говорить тільки прихильно до жидів. В цьому поступовому письменницькому гурті жиди мають цілу армію — велику, могутню, слухняну. Одні часописи прямо-таки жидівські, другі — під їх впливом. Мати собі до оборони таку армію — багато значить!" (12, 63).