Українські жінки у горнилі модернізації

На вибір жінками членства у тій чи іншій партії істотно впливали рішення партій щодо створення окремих жіночих секцій. Провід УСРП, наприклад, визнав за доцільне відновити їх діяльність. В УНДО офіційно відмовилися від такої практики, аргументуючи це політичною непідготовленістю жінок. Попри чіткі директиви партії, а також постанови останнього з’їзду СУ, жіночі секції в деяких місцевостях усе ж були створені, хоча незабаром під тиском СУ їх ліквідували. Надалі члени СУ вступали до УНДО індивідуально. Ситуація змінилася тільки в 1938 році.

У рамках УСРП було створено Союз українських працюючих жінок «Жіноча громада». Нову жіночу структуру очолила Ірена Блажкевич, яка ще 1931 р. входила до Головного виділу СУ, була референткою з економічних питань та керівником кооперативної секції товариства. Незважаючи на досить складні відносини СУ з «Жіночою громадою», діячки СУ не відкидали можливості порозуміння. На одному з загальних з’їздів СУ, який відбувся 2–3 квітня 1936 р., було озвучено таку думку: кожна жінка, яка одночасно працює в партійній структурі й належить до СУ, у межах діяльності жіночої організації повинна забувати про свої політичні переконання і бути тільки українкою, адже «політичність як будова життя в ім’я ідеї є потрібна, як партійність є шкідлива».

Як бачимо, політичні відносини серед політично-активного жіноцтва були доволі складними. Репрезентований СУ український рух перебував під загрозою розколу.

З часом загострилися до краю і взаємини СУ з УНДО. Не останню роль у цьому зіграв жест «несубординації» членів ЦК УНДО Мілени Рудницької та Олени Федак-Шепарович. Діячки не сприйняли зміни політичної тактики проводу партії, який прагнув налагодити політичний діалог і зв’язки із Польською державою на початку 1931 року. Наприкінці року Мілена Рудницька перейшла в опозиційну до проводу групу, яка намагалася змінити цей новий курс партії. 1 листопада 1933 р. група оголосила про створення Фронту національної єдності, основою політичної платформи якого став творчий націоналізм. Внутрішньопартійний конфлікт призвів до того, що 12 жовтня 1935 р., на засіданні ЦК УНДО Рудницьку та Федак-Шепарович було виключено з партії.

Про «вигнання з ундівського раю» «за непослух в часі виборів» партійна преса поінформувала громадськість образно: колишніх членів ЦК партії карикатурист зобразив у подобі екзотичних тварин, а виключених з партії жінок — в образі Єви. Архангел-редактор «Комара» (пресового органу УНДО) Василь Мудрий проганяв їх з раю, погрожуючи Мілені Рудницькій: «Не будеш мати дієт і в поті чола здобуватимеш хліб насушний…»

_{Карикатура «Вигнання з ундівського раю», автор Е. Козак, часопис «Комар», 1935 рік}

Лідерка СУ вважала своїм обов’язком довести до відома широкого загалу сутність цієї справи. Мілена Рудницька заявила, що виключення її з партії було тільки формальним завершенням розходжень між нею та цим політичним угрупованням, які накопичувалися довший час і досягли піку в період передвиборчої кампанії, коли УНДО на чолі з новим керівництвом «взяло остаточний розбрат з своєю програмою». Визнаючи вимогу строгої дисципліни в українських політичних і громадських організаціях слушною, вона, як членка партії, вважала своїм правом і обов’язком протистояти рішенням партійного проводу, якщо ті суперечать основним засадам програми партії. Після виключення з рядів УНДО Рудницької та Федак-Шепарович відносини СУ з цим політичним об’єднанням значно погіршилися, що фатально позначилося на українському жіночому русі.

У низці публікацій того часу зазначалося, що «нормалізаційна політика» вплинула також на організоване жіноцтво, яке одразу від неї відмежувалося. Хоча більшість осередків СУ відмовилися від співпраці з УНДО, деякі філії СУ закликали до участі у виборах на засадах цієї партії. Такі факти лідерки товариства розцінювали як підривну діяльність партійців у середовищі жіночої організації. У 1935–1936 рр. спроби перетягти організоване жіноцтво на бік прихильників «нормалізації» тривали. Наступним кроком стала кампанія проти проводу СУ. В одній з редакційних статей часопису «Жінка» (1937) читаємо: «Фермент, який вдалося панам нормалізаторам внести зимою 1935–1936 рр. в жіночу організацію, не дійшов, на щастя, до селянських мас, він охопив тільки одиниці жіночої інтелігентської верхівки і то майже виключно у Львові», чим створив проводові СУ чимало труднощів; нормалізаційна політика УНДО завдала великої шкоди товариству, бо в цей період «відійшли від праці в “Союзі українок” деякі громадянки». В одній з публікацій було поставлено запитання: «Чи були між нами такі, які дійсно солідаризувалися з поглядами проводу УНДО та які попали в ідеольогічний конфлікт з “Союзом українок”?» («Жінка», 1937). Ствердну відповідь на нього дав 1938 рік, коли активізували свою діяльність новостворені жіночі секції УНДО, до складу котрих увійшли переважно колишні членки СУ.