Unknown

Історично провінції Естонія і Латвія є єдиним політичним організмом, долю якого раніше визначала, а нині залишила ці землі німецька правляча верхівка. У Литві поряд із власне литовцями і поляками переважно панували росіяни, в той час як німецьке населення займало менш впливові позиції. Чільне місце в економіці тут займали євреї. В умовах неминучості військового конфлікту і з огляду на те, що історичний фундамент на цій території був 700-закладений річним німецьким пануванням, а також з огляду на тісний, безперервний культурний зв'язок з рейхом і знання німецької мови, в майбутньому передбачається необхідним більш тісне об'єднання цієї території з Великим німецьким рейхом. Найдоцільніше було б це зробити у формі протекторату, хоча вживати дане позначення стосовно подібної нової влади спочатку було б не обов'язково. З такої постановки цілей випливають слідуючі принципові міркування. Німецькі земельні володіння на момент їх експропріації за площею були приблизно рівні провінції Східна Пруссія. Велика їх частина була пізніше присвоєна естонцями і латишами, що не надали за них скільки-небудь порівнянної компенсації. Принципово важливо тут було б заявити про те, що ці німецькі земле- і домоволодіння, а також все ще наявна культурна власність є плодами 400-річної праці німецької нації, і оскільки відтепер ці провінції звільнені від смертельної небезпеки більшовизму, Німецький рейх має історичним, а в даний час і політичним правом в цілому вважати перераховане німецькою національною власністю. Так як сьогодні ці провінції звільнені і завойовані солдатами Великого німецького рейху, вони є Великонімецькою власністю, незалежно від індивідуальних власників, які раніше проживали тут. Таким чином земельна власність стає не прибалтійським, а загальнонімецьким питанням. Варто додати, що в 1918 році прибалтійські дворяни запропонували Німецькому рейху третину всіх своїх володінь, не маючи пізніше можливості виконати цю обіцянку. І на закінчення, латвійський уряд урочисто зобов'язався надати членам Прибалтійського фрайкора можливість заснувати власне велике поселення, і так і не виконав умов даної угоди. Отже, сукупність цих міркувань обґрунтовує не тільки право на військову окупацію, але і право німецького народу на володіння цією землею та будинками на ній. Через ці причини, а також з метою закріплення майбутніх позицій, виникає необхідність спочатку німецької колонізації, а пізніше, можливо, залучення до неї і інших німецьких народів. Перевагу в отриманні подібного права на власність мають в першу чергу ті німецькі солдати, які в годину розпачу в 1918-1919 рр. проявили готовність продовжувати боротьбу і врятували Прибалтику від більшовизму. Таким чином члени Прибалтійського фрайкора, які залишилися в живих, а також нащадки загиблих, мають законне право на землю і житло. Далі до цієї групи відносяться фронтовики, які отримали нагороди за участь у війні, а також сини і дочки полеглих в бою. По-третє, жителі Прибалтики, які відзначилися на цій війні. І, нарешті, по обставинах, німці Поволжя і Кавказу, яких, як можна сподіватися, виявиться досить багато для розселення на території Остзейських провінцій і "рейхсгау Вартеланд". Політичне завдання повинне буде полягати в забезпеченні герметичності цих німецьких районів поселення і створенню особливих розпоряджень по переселенню і, почасти, примусовому виселенню естонців, латишів і литовців. В Естонії необхідно домогтися встановлення німецьких прав власності в прилеглих до столиці районах і у всій західній частині країни. При цьому значення мають і такі расові аспекти: в ході заселення цих районів ести, поза всяким сумнівом, застали тут елементи готського населення, і хоча естонська мова відноситься до угро-фінської групи, протягом 700 років ести сильно германізувалися не тільки в духовному плані, а в першу чергу по крові. Особливо інтенсивно в цій германізації приймала участь шведська кров. Шведські офіцери відповідно до станових поглядів тих часів стали прибалтійськими баронами, в той час як шведські солдати асимілювалися з естонцями. Населення деяких невеликих островів біля берегів Естонії аж до кінця світової війни залишалося чисто шведським по своїй мові і національному одязі. Населення північних і західних областей на 50% нордичне за походженням або за культурою. На південному заході Естонії, поблизу Чудського озера, має місце слов'янський вплив, тому невипадковою тут є деяка вкоріненість православної церкви. Таким чином з расової точки зору планам онімечення здебільшого естонського народу нічого не перешкоджає, і процес переплавки при обережному і розумному керівництві всього за кілька поколінь може дати гарантований результат. Але оскільки після масштабної конфіскації земельних ділянок на користь німецького народу території виявиться недостатньо, слід як політичне завдання підготувати план переселення расово відмінних або небажаних елементів на схід від Чудського озера. Розвиток військових дій поставить нас перед встановлення кордону не по історичній лінії Нарва - Чудське озеро, а змусить зрушити її далі в напрямку Ленінграда. Ця стратегічна лінія буде визначена в деталях Верховним командуванням вермахту з врахуванням тому протікання річок і місцезнаходження боліт. Ця область населена в минулому родинними естонцям племенами, які на сьогоднішній день вже повністю слов'янізовані і знаходяться на низькому ступені культурного розвитку. Тут Німецький рейх міг би надати допомогу в наданні земельних наділів переселеним сюди естонцям, а так само і в зведенні селянських садиб. Завдяки цьому між германізованою Естонією і майбутньої територією Росії уздовж лінії зіткнення військ як прошарок з'явиться працездатний і стійкий народ, який має всі причини шукати захисту у Німеччині, щоб його знову не спіткала доля, що дісталася йому нині від більшовицьких окупантів, і проти якої сьогодні рішуче виступають навіть колишні комуністи. Естонці по характеру - умілий, ощадливий і, в загальному і цілому, порядний народ. При відчуженні німецьких землеволодінь вони повелися по відношенню до німців найбільш 'єктивно, не проявляючи характерного для переважної частини латишів і литовців комплексу неповноцінності. В силу цих рис характеру поводження з естонцями буде м'якше, ніж в інших областях, що само по собі не скасовує твердості в досягненні поставлених політичних цілей.