Читаем Unknown полностью

- Так ти виграв життя, ваша милість кавалере. Це мене радує. Я і не сумнівався у вашій невинності. А ти піднявся у чинах. Вчора ще був вільним рейтаром, а сьогодні водиш у поле полки… Воістину дивна, а б навіть сказав – диявольська відміна долі.

- Фортуна, мил'с'дар староста, вона ж колом котиться. Азартна гра, пане полковнику. Я ж витягнув з колоди щасливу карту.

- Смерть?

- Мил'с'дар має рацію. Смерть. Тоді, на пшемиськім ринкові вмер давній кавалер Бертран, а народився пан оберстлейтенант Дантез. Вибранець долі і фортуни.

- Фортуна – пані капризна, - буркнув Собеський, - однак, я радий, що вона панові сприяє. На здоров'я!

Всі піднялися, стукнулися келихами. Випили.

- Мені відомо, що ваша милість відвідав край моїх предків, - сказав Дантез. – І не жаль було покидати вояжі по Нідерландах та Франції, повертатися сюди, щоб ганятися за бунтівною черню по степах?

- Сам я походжу з сенаторського роду, і це вже зобов'язує, - відповів Собеський. – Педки мої Річ Посполиту боронили, не заради земель чи замків. Коли почався бунт, я з братом повернувся з закордону, щоб боронити вітчизну.

- Sacrebleu! То фантазія у вашої милості воістину кавалерська. А де ж Ян, брат вашої милості?

- Його поранили в поєдинкові за честь дами, - буркнув Собеський, не додаючи, що його брат мав сварку з іноземним офіцером за певну курву в Замосцю.

- А от тут шкода, оскільки потрібно нам людей, які вірність булаві віддають перевагу над приватним справами.

- Не розумію.

- Не всі сприяють його милості Калиновському, - тихо сказав Дантез. – Є декілька ротмістрів і намісників, що кудахкають, ніби кури на ярмарку. І тут маю питання, якби трапилася якась… метушня, чи станеш, мил'с'дар, на нашому боці?

- Можеш бути впевнений у моїй вірності, кавалере. Невже війську погрожує конфедерація?

- Ви, поляки, ніякого поважання до начальства не маєте! У вас кожен панцерний товариш чи останній слуга сміє власну думку мати, збирати однодумців та конфедерації встановлювати, і тоді всього очікувати можна. У нас, у Франції…

- Військо Речі Посполитої, - буркнув Собеський, - це не банда наймитів, яким, якщо пельку талерами забити, то вони і дияволові служити будуть. Це тобі не платні опришки, італійські кондотьєри чи gartende knechte99, що луплять, палять та мордують порівну: і своїх, і ворогів. Тяжкий для селян та міщан воїн польський, однак часто без оплати та їжі вітчизну він боронить. Я ж і сам бачив, що залишилося з німецьких країв після війн Унії з Католицькою Лігою, і говорю вам, що кожен з німецької, шведської чи іспанської солдатні перевищив польського воїна в грабіжництві, але жоден з них не перевищив його у хоробрості та бойовому дусі!

Дантез підняв келих, щоб слуга підлив йому угорського.

- Довго прожив я у Речі Посполитій, - сказав він примирливо, - але ж і досі певної річі зрозуміти не можу. Яким чудом кавалерія ваша відносить вікторії, і сама держить вагу війни, в той час, я в Імперії та Франції силою армії є піхота?

- Бо польський лицар з козацьких чи то гусарських хоругв не заради заслуг чи чинів Річ Посполиту боронить, але заради того, щоб заховати власну вольність.

- Так, правда, я й забув. Aurea Libertas – Золота Вольність. Виглядає на те, що ви є останніми лицарями в Європі.

- Чому останніми?

- Лицарство скінчилося вже гей-гей коли, пане старосто. Вигинуло під Кресі, під Азенкур, під Павією та Баннокберні100, вибите плебсом та наймитами. І, може, і ваш кінець зближається? Що станеться, коли окраїнні хлопи гусар жердинами та кістенями виб'ють?

- Згинемо, і тоді настане кінець нашій Речі Посполитої. Тоді, ваша милість, напевне потішишся, а разом з тобою – Європа. Полегшено зітхнете, що немає вже нас – скандалістів та п'яниць, що зникне з карти світу діло любельської унії.

- Я теж колись був вам близький, - сказав Дантез. – І сам себе називав людиною честі.

- І що ж сталося? Ти, пане кавалере, вже ним не є?

- Вмер я, пане старосто, - смутно прошепотів Дантез. – Там, під шибеницею на ринку в Пшемислеві. А потім певні люди забрали в мене мою гордість; знали з мене це незносний тягар.

- Не може такого бути, - усміхнувся Собеський. Честі не можна ні у кого відібрати. Її не можна продати на ярмарку за жменю срібників. Честь та фантазію шляхетську, ти, мил'с'дар, можеш відібрати у себе тільки сам.

- Ти, мил'с'дар полковник, говориш як мій батько. Але я дам тобі добру раду. Тримайся ближче його милості гетьмана Калиновського, хоча б навіть його накази здалися тобі диявольськими.

- Не розумію.

- У свій час зрозумієш, пане старосто. Польська кавалерія причинила гетьманам та Його Величності достатньо клопотів, щоб Його Величність почав роздумувати, щоб її розпустити.

- Не може такого бути! Ти, ваша милість, дивуєш мене!

- Бо ваша милість і не припускає, скільки ще чого дуже скоро зміниться в Речі Посполитій. Ваше здоров'я, пане полковнику!

 

 

- Пані? Ти тут? В таборі? Посеред солдатні?

Вона чекала його посеред намету, присівши на чудовому ложі, покритому хутрами.

Євгенія підірвалась з місця, прикриваючи вуста віялом.

Перейти на страницу:

Похожие книги

В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза