Unknown

Г1 омикевичев а. ГІанно Лесю — вас теж здоровлю! Щиро і сердечно здоровлю... (Цілує Лесю в чоло.)

Леся. Дякую, пані... (До Дзуня.) Вас просить меце- нас у канцелярію.

Д з у н ь о. Ах так! Ми тепер виходимо. Я за яку го­динку ждатиму тебе, Лесю, в кав’ярні «Лювр». До по­бачення, пані! Па, Лесю! Не питай, чого в мене запла­кані очі... (Виходить.)

Помикевичева. Вас треба не тільки поздоровити, вам треба й позаздрити, Лесю.

Леся. Я боролася за нього. Доводилося не одне ви­страждати, по одне пережити... І Дзупьо сьогодні сказав: «Ти будеш моя, тільки моя, Лесю!»

Помикевичева(іронічно). Ви такі певні?

Леся. Я така щаслива!..

Помикевичева. Тож остає вам побажати, щоб доля ні разу вже не закаламутила вашого щастя, панно Лесю...

Леся. Мені здається, начеб цей день був найкращий в нашому житті, і тому боюся, щоб ні одної хмарки па ньому не було. Дзуньо отримав сьогодні листа, а я захо­вала його. Не люблю чогось і боюся листів в такий день. Мені так хочеться, щоб Дзуньо забув про все сьогодні...

Помикевичева. Цей лист при вас?..

Леся(виймає його). Я його до завтра заховала.

Помикевичева вихоплює листа, оглядає його та швидко роз­печатує й читає.

Леся. Пані!

Помикевичева(схвильовано). Йдіть геть! Не за­бувайте, яке щастя чекає вас в кав’ярні «Лювр»! Перека­жіть йому... Мовчіть, не переказуйте нічого!

Леся. Пані!..

Помикевичева. Йдіть геть!

Леся з плачем виходить. Помикевичева схвильована ходить по

кімнаті, опісля телефонує.

 

 

Галльо! 45-45. Цукорня «Казанова». Прошу пана Пнпця... Ви? Добрий вечір! Ви любите мене? Так, я вас теж люб­лю. Тож заходьте негайно, якщо хочете 'пізнати мою лю­бов!.. Галльо! (Помикевичева дзвонить вдруге.) Галльо! 25-25! Так, 25-25! Кав’ярня «Помпадур»? Попросіть, будь ласка, пана Рипця!.. Ви? Добрий вечір! Ви любите мене? Так, я вас теж люблю. Тож заходьте за дві годині, якщо хочете пізнати мою любов... Поважно, авжеж, зовсім по­важно! Це опісля вже! До побачення, милий!..

Вбігає II и п ц ь о з кодом під пахвою, та стримується, зади­ханий, посеред кімнати.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Там же. Шевченко має вже позолочені вуса, а Хмельни­цький — рамці. Помикевичева сидить на софі і пнлуе нігті. П о м п к е в и ч при дзеркалі зав’язує краватку.

П о м и к е в и ч. Казав клятому іудею, давайте модну краватку,— а тепер сам ч-ч-чорт не зав’яже. Ч-чекайте, недовго уже вам царювати. Я вам покажу, як християн дурити, плем’я ви ч-ч-чортове!

Помикевичева. Коли я не реагую на те, що ви вважали за відповідне одягатися в моїй прияві, не по­думайте, що терпітиму ваші простацькі завваги...

П о м и к е в н ч. Це ти гарно сказала. Як на дружину завтрашнього посла, ти маєш доволі вироблену мову.

П о м икевичев а. Подивляю таку самопевність піс­ля ваших таких блискучих перемог на політичній арені.