Читаем Untitled.FR11 полностью

Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?

Мігуелес. Вона приїхала сьогодні вранці й дуже хвора...

Рита. «Сьогодні вранці й дуже хвора»... (Здавлює голову.) Вибачте, добродію, мені трохи голова болить... Я вас не розумію, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...

Мігуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...

Рита. Ну?

Мігуелес. І хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...

Рита. Ах, так-так... Зараз?

Мігуелес. Зараз.

Р и т а. Я не можу зараз... І взагалі, я більше не можу. Ви мені вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...

Ганна Семенівна. Ритонько, Аня дуже хвора і хотіла б вас бачити. Аня Смирнова.

Рита (здавлює голову). Чекайте... Мені трохи голова болить і здається все сном... Ви говорите... Ах так! (Живіше.) Ви говорите, Аня Смирнова в Парижі? Давно?

Мігуелес (все більш і більш почуваючи себе ніяково). Вона сьогодні вранці приїхала, дуже хвора і просить вас прийти...

Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нічого зараз не розумію. Чого Аня в Парижі? І через що ви, Мігуелес? Я нічого не розумію.

Мігуелес. Її знайомий — мій приятель... І, словом, я знаю...

Рита. І хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж мені зробити? Чекайте (Ніби про себе.) Так... Так... Ну, все одно! Тільки я не можу довго... Я на півгодини. Гм. Добре! Це навіть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь і... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мігуелес, у мене зараз одна така важна робота, що мені голова запаморочилась... Я навіть з хати не виходжу. Це, мабуть, всі помітили? Правда? У Корнія теж... Ми мусимо спішити...

Мігуелес (з ніяковістю). О, сеньйоро, я вас цілком розумію...

Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Біжить до себе.)

Мігуелес (до Ганни Семенівни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.

Ганна Семенівна (витираючи сльози). Я розумію вас. Я розумію... Але ви додержте вже до кінця.

Мігуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Мені хотілось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...

Ганна Семенівна. Ну що ж робити? Ви бачили самі, яка вона... В неї якась думка сидить, і вона нічого не бачить і не чує. Вона ж так збожеволіє... Принесіть уже таку жертву. Хай вона навіть розсердиться на вас. Що ж робити?

Мігуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...

Ганна Семенівна. Ну, якось уже...

Виходить Рита одягнена.

Рита (піднято говорить). Ну, я можу... (За нею виходить Корній, лице сіре, стомлене, тупо-суворе.) Корнію! Ти ж пам’ятаєш своє слово: ти нікуди не підеш. Чуєш?

Корній. Я сказав, Рито, що нікуди не піду. Я сказав, і вже.

Рита (до Ганни Семенівни). Мамо, ви мусите мені дати обіцяння, що Корній до мого приходу нікуди не піде...

Ганна Семенівна (несміло). Йому б треба хоч трошки на свіже повітря пройтись...

Рита. Ні-ні!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мігу-елеса. Хапливо поправляється.) А наша робота? Ти мусиш вести її далі. Чуєш, Корнію?

Корній. Та сказав же, Рито...

Рита. Я більше як сорок хвилин не буду. Мігуелес, це недалеко?..

Мігуелес. Недалеко.

Р и т а. Я Ані два тільки слова і зараз же назад. Я мушу тобі, Корнію, неодмінно щось сказати. Ну, я йду. (До Мігуелеса.) Ходімте.

Мігуелес. До побачення! (Виходять.)

Корній ходить в задумі по хаті.

Ганна Семенівна (обережно зупиняючи його). Нію!

Корній. Що, мамо?

Ганна Семенівна. Годі журитись, сину... Не можна ж так уже...

Корній. Я, мамо, не журюсь.

Ганна Семенівна. Ну, як же не журишся? Всю ніч і ввесь день сидите обоє, нічого не їсте... щось думаєте... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще діти...

Корній (тихо). Ні, мамо, так більше дітей у мене не буде... А, так не буде...

Ганна Семенівна. Як «так»? Як же це «так»?

Корній. Так, як було... Як було... Ну, мамо, не треба говорити. Зараз не треба говорити...

Ганна Семенівна. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всіх людей буває. Що ти говориш, сину?

Корній (посміхаючись). Ага, от то і єсть, як у людей. От то і єсть...

Ганна Семенівна. Так віки було, сину.

Корній (так само). Ага, от то і єсть, що віки. От то і єсть...

Ганна Семенівна (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобі... голова болить?

Корній. Буде, мамо... Я нічого не знаю. От і вже... Я зараз нічого не знаю... Я знаю, що єсть два... ні, три трупи в хаті... От це я знаю...

Ганна Семенівна (злякано). Господи, Нію, що ти говориш?! Які трупи? Де?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Царица Тамара
Царица Тамара

От её живого образа мало что осталось потомкам – пороки и достоинства легендарной царицы время обратило в мифы и легенды, даты перепутались, а исторические источники противоречат друг другу. И всё же если бы сегодня в Грузии надумали провести опрос на предмет определения самого популярного человека в стране, то им, без сомнения, оказалась бы Тамар, которую, на русский манер, принято называть Тамарой. Тамара – знаменитая грузинская царица. Известно, что Тамара стала единоличной правительнице Грузии в возрасте от 15 до 25 лет. Впервые в истории Грузии на царский престол вступила женщина, да еще такая молодая. Как смогла юная девушка обуздать варварскую феодальную страну и горячих восточных мужчин, остаётся тайной за семью печатями. В период её правления Грузия переживала лучшие времена. Её называли не царицей, а царем – сосудом мудрости, солнцем улыбающимся, тростником стройным, прославляли ее кротость, трудолюбие, послушание, религиозность, чарующую красоту. Её руки просили византийские царевичи, султан алеппский, шах персидский. Всё царствование Тамары окружено поэтическим ореолом; достоверные исторические сведения осложнились легендарными сказаниями со дня вступления её на престол. Грузинская церковь причислила царицу к лицу святых. И все-таки Тамара была, прежде всего, женщиной, а значит, не мыслила своей жизни без любви. Юрий – сын знаменитого владимиро-суздальского князя Андрея Боголюбского, Давид, с которыми она воспитывалась с детства, великий поэт Шота Руставели – кем были эти мужчины для великой женщины, вы знаете, прочитав нашу книгу.

Евгений Шкловский , Кнут Гамсун , Эмма Рубинштейн

Драматургия / Драматургия / Проза / Историческая проза / Современная проза