Untitled.FR11

Корній (посміхаючись, показує на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он і ось... Ну, і годі, мамо. Годі... Ідіть до Лесика... Я хочу сам добути... Мені болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От іменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдіть, мамо, йдіть...

V Ганна Семенівна. Нію... Тут хоче тебе бачити Сніжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулиці... голова б посвіжішала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...

Корній. Ні, мамо, я нікуди не піду. Я Сніжинку... Ну, що ж, я нічого не маю проти Сніжинки. Нічого...

Ганна Семенівна. Так я скажу їй... (Голосно кашляє, іде до веранди й одчиняє двері.)

Входить Сніжинка і говорить Ганні Семенівні:

— Я трохи не замерзла. Добрий вечір, Білий Медведю! (Підходить до нього.)

Корній. Добрий вечір... Ви були на веранді?

Сніжинка. Вечір такий гарний, я собі гуляла там...

Корній (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...

Сніжинка. Я прямо й прийшла.

Корній. Ну, все одно... Тільки... негарно.

Сніжинка робить знак Ганні Семенівні, щоб та вийшла.

Ганна Семенівна виходить.

Сніжинка. Що з вами, Білий Медведю?

Корній (просто). Хіба ви нічого не знаєте? Знаєте ж, навіщо... ці комедії? Мати думає, що ми вже побоже-воліли... Сідайте, Сніжинко.

Сніжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...

Корній мовчки і важко сідає. Здалека чується гра на скрипці.

Корній (тихо). Знов грає...

Сніжинка. Це той італьянець... Він тільки вночі може грати...

Корній. Так, вночі. Вночі — тихо...

Сніжинка. Дуже тяжко, Медведю?

Корній. Я стомлений... і порожній...

Сніжинка. Порожній?

Корній. Порожній, як... труп. Так мені здається. (По паузі.) Я — чужий собі... Так мені здається... От так мені здається, і вже...

Сніжинка. Нічого, знову будете повним... Все буде добре, Медведю... В кожному поганому єсть часточка доброго... Ви зате можете бути тепер вільним... Як хочете, розуміється...

Корній. Не знаю... Нічого, Сніжинко, не знаю...

Сніжинка. Будете! В вас є сила, велика сила, вона своє візьме. Це тільки тепер... Ви стомлені, прибиті, вражені.. Потім сила проб’ється вгору... І навіть добре, що так сталось!.. Така моя думка, Медведю.

Корній. Не треба, Сніжинко, не треба... Я нічого не знаю. І не треба... Потім. Все потім...

Сніжинка. А я думаю, що не потім, а зараз... тепер же! Ви — не хлопчик і мусите у всяких обставинах давати собі відчит... Що за легкодухість? Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.

Корній. Не говоріть так, Сніжинко... Не треба... Негарно.

Сніжинка. Через що?

Корній. Я не знаю... Негарно, і все... Так мені здається... І не в тому річ... Зовсім не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. І вже. І горе, і жалко. Ну, і вже. Кінець, не оживе. Друге... А, друге єсть, друге.

Сніжинка. Що ж друге? Рита?

Корній мовчить.

Сніжинка. Рита, Медведю?

Корній. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Сніжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то і єсть... Я знаю, що так не можна, а як?

Сніжинка. Що «так»?

Корній. Так, як було... А як інакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона інакше не скаже. О, вона не скаже... Ні-ні, вона не може сказати інакше... Ви думаєте, вона мені простить Лесика? (Чудно посміхається.) О, Чорна Пантера за дітей не прощає нікому. А, то вже ні... І вона права. Вона права... А я теж правий... Хто ж винен, Сніжинко? Хто? А, от то і єсть, що хто!

Сніжинка. Ви розійдетесь тепер? _к Корній (здивовано). Хто?

Сніжинка. Ви і Рита.

Корній. Як розійдемось?

Сніжинка. Ну, «як»? Як звичайно розходяться.

К о р н і й. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нічого не знаю... Ох, як стомився ж я! І все-таки нічого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Сніжинко... Чуєте, як грає? А тихо як... Бідна Рита! Ох, яка вона бідна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...

Сніжинка. Ви з нею говорили?

Корній. Ні, ми нічого не говорили... Ми тільки чуємо. Розумієте, Сніжинко, як можна не говорити, а всі думки чути? Розумієте? От і ми чуємо! І я чую, і вона чує... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба, Сніжинко? Як?

Сніжинка. За Риту я нічого не можу сказати. Я її не розумію... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім’ї. Він — жрець. От і все!

Корній (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Ні... Ні, Сніжинко...

Сніжинка. Ні, так!

Корній. Ні, він буде... не цілий... Не цілий... Так я чую. От чую, і вже...

Сніжинка. А так цілий, коли дає себе сім’ї і має те, що хоч і ви зараз? Так цілий?

Корній. Ні, і так не цілий...

Сніжинка. А як же?