Читаем Untitled.FR11 полностью

За Тетяною почали галасувати й інші, аж мусив пан послати по фельдшера і сам з ним прийти в кухню, щоб заспокоїти наляканих.

Кость лежав нерухомо, але, коли ввійшов пан, він зразу ж повернувся і весь час уже не зводив з його чудного, якогось жалібного й побожного погляду. Пан же стояв і з нудьгою чекав, коли фельдшер обдивиться. Сам був поважний, з широкою, чепурно розчесаною бородою і суворими очима в окулярах. Коли яка з покоївок його ставала вагітною, він кликав її до себе, скидав окуляри, і очі ставали ще суворішими. Він дуже був строгий щодо цього, — зараз же давав рощот, хоч би дівка й присягалася, що дитина від його. Дівка не повинна мати дітей без божого благословення, без вінчання. І сам навіть церковним старостою був. Іноді давав коня або корову на дитину. І селяни казали, що хоч строгий, зате добрий і жалісливий.

Фельдшер полапав Костя за голову, подержав його руку в своїй, а Кость ніби того й не помічав і не зводив очей з пана. Пан ждав і, водячи очима по стінах та по стелі, курив, не випускаючи папіроски з рота. Зустрівши чудний погляд Костя, він злегка, ледве помітно похму-рювавсь і нетерпляче постукував ногою об землю.

Фельдшер посадив Костя, підняв сорочку й став дивитись на тіло.

— Живіт болить? — спитав він.

Кость покосив очима в його бік і нічого не сказав.

— Ну? Болить живіт? Говори ж!

Кость знову зиркнув на його, зморщив носа і зробив:

— Хр-р!

І зараз же мляво схилився й ліг, не зводячи все-таки немов зачарованого, ласкавого погляду з пана.

Фельдшер здивовано озирнувся на його:

— Чудакуватий хлопчина...

— А, годі! — нетерпляче кинув пан цигарку додолу. — Холери нема?

— А, яка там холера! Застудивсь, видно... Йому б треба...

— Ну, чули? — строго звернувся пан до Тетяни й ланового, що зостались у кухні. — Ніякої холери немає і не вигадуйте мені нічого!

І, не глянувши на Костя, сердито вийшов з фельдшером із кухні. А Кость аж підвівсь і чудно, напружено, гарячими зеленкуватими очима дивився вслід йому. За паном вийшли й лановий з Тетяною, яка щось розпитувала у фельдшера про Костя.

Кость зістався сам.

І, як тільки зачинились двері, він схопився з нар, з висмикнутою сорочкою підбіг до кинутого недокурка, схопив його й став жадібно смоктати. Недокурок погас.

Він вийняв його з рота, підніс до лиця і став розглядати. І посміхнувся ніжно-ніжно, аж засяв очима. Потім знов обережно поклав у рот і почав смоктати. Цигарка не курилась. Знов вийняв її, погладив рукою, прислухався й швидко підбіг навшпиньках до печі. Хапаючись і озираючись на двері, вигорнув жарину і став тикати в неї недокурком.

В цей мент у кухню ввійшла Тетяна.

Зобачивши коло печі Костя, хутко підійшла до його, зазирнула через плече і скрикнувши:

— Ах, ти ж!.. — вирвала з рук його цигарку. — Та то ти такий хворий? Та я тобі...

Але не встигла й договорити, як Кость раптом страшно скрикнув, з жахом повернувсь до неї, забігав очима, знайшов ними недокурок у Тетяниній руці і закричав, дико, страшно, надзвичайно закричав:

— Одда-ай!! Одда-ай!!

Тетяна аж злякалась і, сама не знаючи чого, швидко підняла руку з недокурком угору.

Але Кость так і стрибнув за нею:

— Оддай! Оддай!

І, трусячись весь, тягнувсь, ставав навшпиньки, хапав за руки, підскакував.

— Тю! Сказивсь! — одмахуючись, одсовувалась з ляку Тетяна. — А дивіться на його! Та хай ти сказишся!..

Кость раптом упав на коліна, задер лице, склав руки, як на молитву, і швидко-швидко, злякано, з жагучою мольбою забурмотів:

— Ой, оддай, ой, оддай!.. Це моє... Це моє... Це — татове... Дай мені... Дай...

І не встигла Тетяна вслухатись в слова його, як Кость несподівано, всім лицем уже, а не одним носом, скривився, підборіддя й губи затіпались, очі налились сльозами, і він голосно, простягаючи руки і повторюючи «оддай, оддай», гірко, на всю хату заплакав. І сльози одна за одною, швидко, поспішно, як краплі дощу по шибках, котились по щоках і стікали в скривлений рот, на груди, на простягнені руки.

Тетяну як громом стукнуло: Кость заплакав! Аж роз-терялась вона. Злякано кинулась до його, схопила на руки, стала тикати йому недокурок, забурмотіла щось, мало не заплакала з ним.

Але Кость, почувши в руці цигарку, вмить стих, схопивсь, вирвавсь од Тетяни, підбіг до нар, виліз на їх і забивсь в самий куток. Там він сів, скрутившись, наїжившись, як вовченя, і міцно-міцно зацупив у руці недокурок. На віях ще висіли сльози, але очі вже поглядали сердито, насторожено. Часом судорожно притуляв руку з недокурком до грудей і нашвидку поглядав на його, як на безцінний скарб, загублений і знову знайдений.

Тетяна підійшла до нар і хотіла покласти його та накрити кожухом, але він захиркав, запацав ногами, і знов на очах заблищали сльози.

— Оце дивіться ви на його! — ще не могла прийти до себе Тетяна.

І вже прийшла трохи тоді, як в хату ввійшов лановий і вона стала йому розказувати, «яка вийшла кумедія з Ко-стем».

— Та невже заплакав? — скрикнув той неймовірно. — За недокурок?! Та що ти кажеш!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Царица Тамара
Царица Тамара

От её живого образа мало что осталось потомкам – пороки и достоинства легендарной царицы время обратило в мифы и легенды, даты перепутались, а исторические источники противоречат друг другу. И всё же если бы сегодня в Грузии надумали провести опрос на предмет определения самого популярного человека в стране, то им, без сомнения, оказалась бы Тамар, которую, на русский манер, принято называть Тамарой. Тамара – знаменитая грузинская царица. Известно, что Тамара стала единоличной правительнице Грузии в возрасте от 15 до 25 лет. Впервые в истории Грузии на царский престол вступила женщина, да еще такая молодая. Как смогла юная девушка обуздать варварскую феодальную страну и горячих восточных мужчин, остаётся тайной за семью печатями. В период её правления Грузия переживала лучшие времена. Её называли не царицей, а царем – сосудом мудрости, солнцем улыбающимся, тростником стройным, прославляли ее кротость, трудолюбие, послушание, религиозность, чарующую красоту. Её руки просили византийские царевичи, султан алеппский, шах персидский. Всё царствование Тамары окружено поэтическим ореолом; достоверные исторические сведения осложнились легендарными сказаниями со дня вступления её на престол. Грузинская церковь причислила царицу к лицу святых. И все-таки Тамара была, прежде всего, женщиной, а значит, не мыслила своей жизни без любви. Юрий – сын знаменитого владимиро-суздальского князя Андрея Боголюбского, Давид, с которыми она воспитывалась с детства, великий поэт Шота Руставели – кем были эти мужчины для великой женщины, вы знаете, прочитав нашу книгу.

Евгений Шкловский , Кнут Гамсун , Эмма Рубинштейн

Драматургия / Драматургия / Проза / Историческая проза / Современная проза