Untitled.FR11

ттт-у з Риток» ■■ ТТ» явно-.-.. Тільки все-таки їй тре&а

було б якось, той... якось це інакше. Так мені здаєтьсяч.. Дянядто вона гяряча... дикя гд]\/ттттпАитія, Ар

Сніжинка. Ви каєтесь? ' «

К о р н і й. Я не каюсь. Ні... Що ж? Тутдві сили... стук нулись... Так мені здається... Каятись нема чого. Лесикї

лучче... Тільки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пішла до Мулена.

Сніжинка. Ви ревнуєте? Ха-ха-ха! Ну, розуміється, до Мулена, а ви думали куди? А потім піде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такі швидше котяться. Святість — найслабша перепона, вона занадто напружена, мій бідний Медведю! Святість легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бідний, покинутий муж сидить, сумує, коли-хає дитинку й гіркі сльози ллє. Бідний, бідний! Ні, я певна, що ви повісилися б, якби Лесик помер. Правда?

К орній. Тут, Сніжинко, мало смішного. Тут, бачите... Не вмію я вам сказати... тут...

Сніжинка (,гаряче-злісно). Тут тільки смішно! Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? Хто?

К орній. Е, все можна говорити. Тут, Сніжинко, не те. Тут...

Сніжинка. Ні, тут тільки «те»! Артист є жрець, артист — весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски — це не його справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарешті, прямо. Що з того? Ну, не стане на світі „міяса, яке кричить, робить неестетичні штуки і... і в'яже людей. А замість тФ'и ви стШ5т(Гвільшш, лег-

Так-так, Медведю, гарний і бідний! Краса вічна. Ну, подумайте самі об’єктивно, холодно: не правду я кажу?

К орній. А, маєш. «Подумайте». Та хіба тільки треба «подумать», щоб усе добре було? А тут (б*є себе в груди) подумаєш? Єсть тут щось, і ніякі думання нічого не поможуть... Маєш... І ті також говорять: «Подумай». Ну, і думаю, ну, і що? От і єсть. А те, що тут ніяких дум, не розуміє. От і вже, «Подумай»... А Боже, Боже! (Сильно зачісує руками волосся назад.)

Сніжинка (якийсь мент мовчить. З усмішкою). Так... Значить, ви — не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила і ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досі? Нічого. Декілька малюнків, які зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно і треба було дров купить, бо Рита заслабла, і треба було касторки купувати, бо... АІ Фе! Артист з голови до ніг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вічну! От що, мій Медведю! Сім’я — це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса — в чисто людському. Чуєте, Медведю?

К орній. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тільки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Сніжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нічого, то правда, е-е, правда... Але дам, Сніжинко, дам!

Сніжинка. Не дасте.

К о р н і й (стукає кулаком по столі). Дам!

Сніжинка. Не дасте.

Підскакує гарсон:

— Месьє?

Корній (здивовано). Я... нічого. А проте... Дайте мені... пляшку коньяку і дві чарки. Найміцнішого.

Сніжинка. Може, не треба, Медведю?

Корній. Не треба? Ні, давайте... Треба. (Гарсон біжить до стойки і зараз же приносить.) Дам, Сніжинко! Мушу дати, бо розірве мене те, що от тут... (Показує на груди.) Мушу. От і єсть. Хочу не хочу, а мушу.

Сніжинка. О-ля! Так вам і дозволять!

Корній. N6, маєш! Хто мені не дозволить?

Сніжинка. «Священний очагсім’ї», пелюшки, Мед^. ведю!

Корній. Ні, цього не буде... Це мусить якось інакше. От хай все це якось... той... І вже інакше... Так неможливо. А, ні, так уже далі неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а, Боже, я нічого не знаю ще, як там, але так неможливо далі. От і вже. (З мукою.) Сніжинко, вірите, мене душить отут (показує на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрібничок... От це полотно, я хотів дати щось таке, ідо мусить... що віки ^життя мусить пронизати ОДНОЮ ниткокк Розумієте, Сні-жинко, провести нитку через* усе життя, як бублики нанизати на неї те, що у всіх віках було й буде. От так його понизати, та й уже. Ну, і от... Дрібниця — триста-чоти-риста франків, і все к чорту. І вже маєш... Нема нічого... І от єсть тобі... А, Боже!

Сніжинка (наспівує):

Si voulez de l’amour,

Dépêchez vous toujours.

Ні, Медведю, нічого ви не дасте. Малюйте пелюшки, єдине вам зосталось; товстенькі буржуазки будуть купувати й вішати над колисками своїх товстеньких бебе!.. Ха-ха-ха! Закиньте вічне, воно не має ніякого відношення до буржу-азок. Зате матимете батистові пелюшки для Лесика. Ну, наливайте, вип’ємо за батистові пелюшки! Ха-ха-ха!

К орній. Ні, за вічне... Сніжинко. (Наливає.)

Сніжинка. Ну, а признайтеся, болить серце за кігтями Пантери? Га? Признайтеся.