Усі їхні демони

Звісно, Галя давно здогадувалася про неблагополуччя Лесиної родини. Вони з чоловіком колись довго вагалися, чи дозволяти дівчаткам гратися разом. Адже Леся частенько ходила з нечищеними вухами, із брудом під нігтями й неохайно заплетеним волоссям, її одяг зазвичай був непраний і непрасований... Але сусідська дівчинка полюбляла читати й, на відміну від їхньої доньки, не забувала казати «дякую» та «будь ласка». Тож поки вони ще діти й граються під їхнім наглядом — усе гаразд. Не потягне ж дев’ятирічне дівча їхню дитину курити чи вживати наркотики за гаражами? Нехай дружать, доки ще малі.

Христинка ображалася на подругу недовго. Одразу ж після вибрику на кухні втекла до своєї кімнати, зумисне гучно траснувши дверима. Там упала на ліжко з рожевими простирадлами і відвернулася до стіни, бундючно надимаючи пухкі щоки. Але за якихось десять хвилин знудилася наодинці та й повернулася. Остаточно дівчатка замирилися після того, як Леся з тіткою Галею вийшли зі спальні й урочисто оголосили, що сьогодні тут буде піжамна вечірка. Тоді обидві дівчинки неймовірно зраділи, миттєво втішилися й почали наввипередки пропонувати ідеї для вечірки.

— Піцу хтось хоче? — радісно запитала Христинина мама.

Дівчатка аж засяяли на радощах: «Так! Так!»... А доки піца готувалася, побігли вигулювати Ладу на вулицю. Собака ганяла газоном туди-сюди, метляючи куцим хвостом й заходячись щасливим гавкотом. Христина одразу ж потягнула подругу на порожній дитячий майданчик. Там дівчата повсідалися на яскраво фарбованих гойдалках, голосно сміялися та обговорювали заплановану вечірку.

Майданчик був невеличким. Одна широка пісочниця з чистим біленьким піском, завезеним головою ОСББ; два дерев’яні будиночки — один у вигляді хатинки Баби-Яги, інший — стрімка космічна ракета; рядок автомобільних гумових шин, наполовину вкопаних у землю, виструнчився вздовж доглянутої клумби; а в центрі під сонцем виблискувала невисока гірка. За кілька хвилин гойдалки сповільнилися, і Христя зрештою спитала:

— А де ти так забилася?

— Удома, — відповіла Леся, впираючись ніжками в землю, аби зупинити гойдалку.

— Впала?

Вона заперечно похитала головою.

— Мабуть, щось на тебе впало? — наївно припустила подруга.

— Можна, я відкрию тобі секрет, а ти пообіцяй не сміятися і нікому не казати?

Христинка теж ураз зупинила гойдалку, глянула на подругу й жестом показала, ніби защіпає собі рот на «блискавку». На майданчику досі не було нікого, лишень якась молода матуся проходжалася з дитячим візочком по той бік огорожі. Ковзнувши поглядом у бік дівчаток, пішла собі далі. Леся схвильовано ковтнула слину, нахилилася до подружки й майже пошепки заговорила:

— Учора в мого тата Вітю вселився демон.

— Щооо? — аж скрикнула Христя.

Леся приклала пальчика до губ, наказуючи подрузі мовчати.

— У нашому підвалі живуть злі духи, — дівчинка сторожко роззирнулася. — Там десь у підлозі є дірка. Я її поки не знайшла, але вона точно має бути. Коли мама з татом Вітею відпочивають, демони вилазять і вселяються у них.

— Брехуха! — розчаровано буркнула Христя. — Злих духів не існує...

Вона знову починала гніватися на Лесю.

— Я не брешу! — та й собі підвищила голос. Але схаменулася і знову зашепотіла. — Тато Вітя стає дуже сердитим. У нього навіть очі робляться чорні-пречорні... Вчора, коли я вже спала, це знову сталося. Він напав на дядька Петю, потім на маму, а потім на Ладу.

— Ого. — перейнялася Христя.

— Я дуже боялася, що він скалічить Ладу, тому заступилася, — пригадавши вчорашнє, Леся здригнулася, її голос затремтів. — І демон напав на мене. У нього палали очі, з рота скрапувала слина. А ще він щось таке кричав своєю демонською мовою, чого я не змогла розібрати.

Тоді вона підкотила рукав на правій руці й показала Христі свої синці зблизька.

— Ого! — так само пошепки жахнулася Христя. — Було страшно? Дуже болить?

— Уже не так, — відповіла Леся. — Мені треба тих духів вигнати. Допоможеш?

— Як?

Цієї миті до них підскочила засапана Лада й упала поряд на пісок, здійнявши в повітря хмарку пилу. На її довгі вуха начіплялося реп’яхів й пожовклого листя.

— У понеділок підемо до бібліотеки й пошукаємо спосіб, — Леся вкотре роззирнулася. — Та спочатку треба знайти мого брата. Він нам обов’язково допоможе. Він великий та сильний.

— Фууу, — скривилася Христя. — Твій Дімка злий! Він мене харчоблоком обізвав улітку, ти забула?!

Христя обурилася й знову демонстративно відвернулася в інший бік. Щосили відштовхнулася ногами від землі. Її гойдалка злетіла в повітря. Довга тінь пролягла пасмами на клумбу під парканом, де височів деревій та рясно квітнули дрібні фіолетові айстри й оксамитові чорнобривці.

— Я попрошу його більше так не казати. Добре?