Усі їхні демони

Експерт звів на нього очі, демонструючи роздратування, а тоді ствердно кивнув.

На якусь мить запала мовчанка. Андрій узяв збільшувальне скло й схилився над тілом, оглядаючи зблизька.

— О, щось цікавеньке! — вигукнув недоречно весело.

Він узяв зі столика щипці та герметичний пластиковий пакет із застібкою. Тоді нагнувся над трупом ще раз і зняв щось із футболки.

— На одязі трупа виявлено сторонній об’єкт — тоненьке волокно яскравого фіолетового кольору.

Експерт застебнув пакет і відклав його на інший столик, тоді вхопив великі ножиці й узявся розрізати на тілі мерця одяг, оголяючи сіро-сині груди з трупними плямами та одутлий живіт. Назар дивився, мов заворожений, доки в його кишені не почав калатати смартфон.

— От дідько! — вилаявся, намагаючись витягти телефон з-під халата.

— Якщо ти зібрався відповісти на дзвінок, то прошу покинути секційну, — суворо наказав патологоанатом.

Поліцейський глянув на екран, скривився й підтюпцем поквапився до виходу. Телефонував підполковник. Знову. Коли ж за декілька хвилин Назар повернувся в секційну, на прозекторському столі лежав уже розкритий труп. До змивальних отворів у столі стікала смердюча чорна рідина.

— Я відкрив черевну порожнину, — повідомив експерт. — Поки нічого цікавого, крім збільшеної печінки. А в тебе що там?

Слідчий очманіло втонув поглядом в огидному місиві на столі. Товста сіра шкіра мерця була розрізана й розтягнена щипцями по боках. Замість живота тепер зяяла багряно-чорна яма, повна слизької смердючої субстанції. Раптом блювота підступила йому під саму горлянку. Слідчого засіпало у мимовільних судомах.

— Відійди, — завбачливо наказав Андрій.

Назар відступив на кволих ногах у віддалений куток секційної. Сперся руками об холодну плитку, трохи подихав, не знімаючи маску. За мить відчув полегшення.

— Треба частіше сюди навідуватися, щоб звикнути, — жартома порадив експерт, а тоді серйозним тоном поцікавився:

— То що там?

Руки в латексних пальчатках він тримав обережно, витягнувши на ліктях вперед. Вони були вимащені кров’ю.

— Ще один труп... — відповів Назар. — Ще один труп біля річки. Андрій спантеличено глянув на поліцейського. Його брови поповзли догори, а в очах спалахнула цікавість.

— Я тут ще не закінчив. Роботи щонайменше на годину. Виїжджаєш негайно?

Назар кивнув.

— Гричак сказав, там щось страшне. Поблизу місця, де вбили цього.

— Ось тобі спокійний Франик. — прокоментував Андрій.

— І не кажи! — погодився слідчий. — Зі мною поїхати не зможеш?

— Хотілося б. Але ще тут треба попрацювати, — відповів експерт, махнувши рукою на розпатраний труп. — Напиши в телеграм, кого там прислали з експертів, і я дам знати, чи варто їм довірити аутопсію. Але, раптом що, все зроблю завтра сам. Домовилися?

Назар знову кивнув, раптом відчувши, як його долає перевтома.

— До речі, — схопився вже біля дверей, витираючи долонею в рукавичці спітніле чоло. — З днем народження!

— Ага, дякую! Давай увечері пива вип’ємо? — запропонував Андрій.

— Було б незле. Якщо, звісно, дотягну до вечора! — слідчий махнув на прощання рукою й хутко покинув секційну.

— Це ж треба! Вже другий труп за добу... — замислено промовив Циган, зоставшись удвох з мерцем. — Нічогенький день народження!

Занурившись у роботу, патологоанатом знову ввімкнув запис на диктофоні й, коментуючи кожну свою дію, продовжив розтин.

Розділ 11

Цього вечора Леся залишилася ночувати у Христини.

Дочекавшись, коли дівчинка перестане плакати, тітка Галя зачинилася з нею у спальні, всадовила малу на ліжко й, опустившись поруч неї на коліна, обережно розпитала, що трапилося. У відповідь Леся відчайдушно хитала головою, відмовляючись говорити. Тоді жінка запропонувала їй заночувати в них удома. Ще трохи побавившись у мовчанку, Леся врешті спокусилася на це. Тоді Христинина мама зателефонувала Лесиній та швиденько про все домовилася. Голос Анжели у слухавці звучав дивно, її слова плуталися й уривалися. Хоч жінки не були близько знайомі, та навіть з короткої телефонної розмови Галя зрозуміла — Лесині батьки пиячать.

Завершивши дзвінок, вона важко опустилася на табуретку в кухні й затулила лице долонями. Леся — напрочуд скромна та чемна дівчинка. Повсякчас увічлива, добре впливає на Христинку. Донька ж іноді так вередує, аж хочеться добряче всипати їй ременем — як свого часу робили Галині батьки. Але вони з чоловіком ніколи не здіймали руки на Христю, ба навіть жодного разу не підвищили на неї голос. Це їхня єдина дитина, котру вони так довго не могли зачати. Тож дівчинці усе дозволялося, її ніколи не карали за непослух.