В лабіринтах абверу

— Заодно й повечеряємо, — підтримав колегу Федоров.

Микола, вловивши в його відповіді нотку задоволення запрошенням, спитав.

— Скажіть одверто, Сергію Олексійовичу, чи не викличимо ми цим самим невдоволення начальства. Мені вже довелося з паном Пецюрою і якимсь фельд-жандармом тут, так би мовити, розговітися. Сьогодні у вас, трохи у Шумиліна. Ну, одне слово, чи не дуже часто? Ви мене розумієте…

— Все залежить від обставин. Поки справи йдуть добре, начальство дивиться на це крізь пальці. А спіткнетеся — нагадають і випиту чарку. Дуже важливо пити лише з своїми. Із сторонніми лише в разі прямого завдання. І будьте обережні — за столом ніяких службових розмов, навіть, коли вас начальство за язик потягне: воно може зробити це з метою перевірки.

— Спасибі за батьківське піклування.

Клинченко зрозумів: довіряють! Після такої розмови вони з Федоровим стали на крок ближче. В ресторані на нього вже чекав Пецюра.

— Знаю: ти розбагатів. Почастуй старого друга.

І знову вибрав місце під лампою з мікрофонним пристроєм.

Випили по одній, по другій.

— Розкажи, Миколо, про свої успіхи. Кар'єра почалася?

— Розповім, розповім, Богдане, тільки вдома. За столом службових розмов не веду.

— Так я ж про постачання, про твої закупки.

— А це теж, Богдане, комерційна таємниця.

— Яйця вже курей учать, підморгнув Пецюра Федорову. Той, наче не помічаючи, — схилився над тарілкою.

— Ти таки молодець. Не помилився я в тобі. Будуть з тебе люди, — похвалив Богдан Мирославович хрещеника ранком наступного дня, коли, як завжди, одночасно похмелявся і голився.

Але з похвалою думав про нього, видно, не тільки Пецюра. Бо десь через місшь після переходу кордону, коли Клинченко повернувся від Шумиліна та інших з особливо цікавими даними, Філіппов представив його співвласникові ресторану і начальникові абверштелле Грубешув докторові Доллу.

Після кількох ділових запитань Долл подав Клинченкові посвідчення, видане канцелярією генерал-губернаторства на ім'я Миколи Козаченка.

— Хай шукають тепер більшовики Миколу Романовича Клинченка. Тільки і встановлять, що він потрапив у пазурі гестапо. Отже, з другим народженням вас, колего! З цим документом ви можете змінити квартиру й оселитися в Грубешові де завгодно.

Клинченко-Козаченко не примусив себе просити. Треба було якнайшвидше повідомити Центр. Та й вічно п'яний Пецюра остогид. Микола написав у кількох примірниках об'яву. Оголосив, що розшукує окрему невеличку квартиру, бажано з вікнами на схід.

ВІЛЛА НА АЛОЇЗЕНШТРАССЕ

Клинченко обідав. Як завжди в ресторані Долла — Філіппова за одним із столиків кельнера Стефана Бойка, того самого, який прислужував йому пам'ятного вечора визволення з гестапо.

Подаючи кухоль пива з високою пінистою шапкою, Стефан сказав:

— Читав ваше оголошення. Якщо пан не має інших пропозицій, я насмілився б запропонувати свою оселю. Не окрему, правда, квартиру, лише кімнату. Зате простору, на два вікна. Обидва виходять на схід.

— Куди, перепрошую, виходять вікна? — зацікавився Клинченко.

— Два вікна й обидва виходять на схід, — чітко повторив Стефан.

— Коли можна оглянути?

— Хоч би й завтра.

Кельнер, вклонившись, відійшов. Клинченко осушив кухоль, витер спітніле чоло. Розмова з Стефаном схвилювала його, породила суперечливі думки. Радів, що оголошення «спрацювало» так швидко. Непокоївся, що зв'язковим від Центру буде людина з ресторану, про який він тепер уже напевно знав: уся обслуга тут з годованців абверу.

Ніч не спав. Насилу діждався дев'ятої ранку, коли можна було відвідати Стефана, не викликаючи нічиєї цікавості надто ранньою появою.

Будиночок Бойка стояв на тихій вуличці, огороджений з фасаду палісадником. Повільно натиснув кнопку електродзвоника. Десь у кімнатах задзеленькало. Господар відчинив двері й привітав гостя. Не запобігливо, як у ресторані, а з почуттям власної гідності, навіть якось по-товариському. Незвичайність поведінки Стефана ще більше насторожила Клинченка. Коли ж з'ясувалося, що кімната справді має два вікна на схід, він спитав себе: збіг обставин чи провокація?

У Чернівцях було домовлено: зв'язковий Центру, який з'явиться на оголошення в газеті, має запропонувати кімнату з двома вікнами на схід. Ці слова були паролем. Фактично ж приміщення могло дивитися куди завгодно. Проте передбачався і збіг обставин, з яким він і зустрівся. Тому, закінчивши огляд, Клинченко з виглядом невдоволення виголосив запасний пароль:

— Коли вже не ізольована квартира, то хоч би хід окремий…

— Якщо пан погодиться заплатити, можна прорубати окремий хід. Аби гроші!

— Обидва усміхнулися й потиснули один одному руки…

— А ви й справді оселяйтесь у нас, — запропонував Бойко. — Майте на увазі, що зв'язок з Центром підтримується через Львів, а практично його здійснює моя дружина Іванна з допомогою своїх родичів, які живуть на самому кордоні.

— Принадно, Стефане, та чи не надто ризиковано? Троє радянських розвідників під одним дахом… Провал, і накриваємося однією покришкою.