В лабіринтах абверу

Так я став членом комісії по відбору трьохсот фашистських шпигунів з числа колишніх гетьманських головорізів. Докладний список навербованих і шкіл, у яких вони проходять підготовку, я свого часу передав вам через постійний канал зв'язку.

Протягом позаминулого місяця, коли я, як член комісії, бував на Алоїзенштрассе майже щодня, мені довелося познайомитися з усією родиною гетьмана, а головне з його почтом. Повідомляю більш докладно інформацію, яку дістав або безпосередньо від старшого Скоропадського, або від найближчих його співробітників і частково передав шифром через постійний канал зв'язку.

Гетьман вважає, що старе його залицяння до англійців нічого не дало. «Головна антирадянська сила в Європі, — сказав він мені, — Гітлер. І на нього нам треба орієнтуватися».

— А на які сили ми зуміємо спертися на Україні, якщо Гітлер передасть владу вашій ясновельможності? — спитав я.

— Німці, — відповів Скоропадський, — передадуть нам владу не відразу, а лише після закінчення війни. За цей час маємо підготувати панівну верству.

— Кого саме, ясновельможний має на увазі?

— Я поставлю до влади саме таких людей, яких ви об'єднали в своїй київській організації, — солідних, респектабельних, офіцерів, промисловців. Що там не кажіть, а в них величезний досвід управління. Та все це згодом. А тепер потрібні мені, насамперед, добрі дипломати. Головне вирішується тут. Зуміємо здобути повагу у фюрера — Україна буде наша.

— Ваша ясновельможність, — питаю, — а як ми маємо поводитися з представниками УНР? Як із союзниками в спільній боротьбі, чи як з конкурентами, що намагаються послабити наш вплив на фюрера?

— Внизу — спілкуйтеся. Сподіваюся повести за собою весь український народ. Але вгорі, особливо в оточенні фюрера і впливових чиновників, ми маємо доводити, що петлюрівці — від Центральної ради й до наших днів — це тільки експозитура Пілсудського й пілсудчиків, яка після розгрому Польщі вже взагалі ніякої опори і впливу не має.

На засідання комісії, коли відбиралися абверівці, кілька разів заходив гетьман. Часто встрявав у розмови з відібраними, дуже настійливо радив їм проникати до лав Червоної Армії і, крім збирання інформації, агітувати за владу гетьмана, що має встановитися відразу, після розгрому Червоної Армії Гітлером.

Взагалі, треба сказати, гетьман не такий дурень, яким малював його мені Федоров. Деякі деталі свідчать про найтісніші його зв'язки не тільки з абвером, а і з службою безпеки, гестапо та відомством Геббельса.

Ось підтвердження. Двоє журналістів гетьманської орієнтації заходами Скоропадського відряджені на спеціальні курси міністерства пропаганди при берлінському університеті й одержують вельми солідні стипендії за рахунок міністерства. Крім того, з числа найбільш відданих Скоропадському людей вербуються кадри для антирадянських радіопередач українською мовою. Гетьманська управа готує безпосередньо для Геббельса, а також для гестапо спеціальні огляди радянських українських газет.

Павла Скоропадського протягом останніх місяців кілька разів викликав до себе головний референт німецького уряду в українських справах доктор Альд.

Мені стало відомо, що за завданням генштабу вермахту та японського військового атташе в Берліні гетьман, крім продажу людей для абверу, добирає також найбільш відчайдушних і лютих своїх башибузуків для формування диверсійних загонів, які мають діяти на території СРСР. З цією ж метою на Балкани відряджено генерала Лощенка.

За вказівкою Центру, я зустрів тут тов. Г-нка, допоміг йому ввійти у довір'я до гетьмана, зібрати потрібну інформацію й благополучно відбути. Але вважаю, що такі наїзди не можуть бути системою у висвітленні кубла на Алоїзенштрассе. В зв'язку з прискоренням підготовки гітлерівцями війни проти Радянського Союзу, ми не можемо нехтувати цим джерелом інформації. З штаб-квартири гетьмана тягнуться нитки і в абвер, і у вермахт, і в міністерство закордонних справ та пропаганди. Тому я вважаю, що на Алоїзенштрассе мусимо мати людину, яка б не тинялася туди-сюди через кордон, а постійно сиділа б тут і працювала.

Про те, як я потрапив до Одеси, — доповідаю в окремому звіті.

М. Клинченко».

КОРАБЛІ ПІД МАШКАРОЮ

Перший звіт Центрові був готовий. Клинченко підвівся з-за столу. З насолодою випростався, аж у суглобах затріщало. Підійшов до вікна. Відсунув фіранку. Не часта в Одесі хуртовина вщухла. Крізь віконця у хмарах пролилося сонце. І все навколо змінилося з швидкістю кінокадра. Перед ним була вже не похмура зимова вулиця, а нескінченні розсипи діамантів. Іскрилася, здавалось, кожна сніжинка й закликала милуватися своєю красою. З навколишніх будинків повисипала гомінка дітвора. Зашуміла снігова війна.

Клинченка раптом потягло на вулицю. Виникло непереборне бажання зануритися в людську річку, що текла дорогою, і по-справжньому відчути: він жива краплина цього потоку. Рука рвучко піднялася до вішалки й безсило впала. Виходити на вулицю він не мав права ні вдень, ні вночі.