— Як тільки Клинченко приїхав до нас, описав зовнішність німецького контррозвідника і назвав прізвище, під яким того «матроса» знають на «Метью», я зв'язався з начальником караулу лейтенантом прикордонних військ і попросив його поговорити з вартовим, який ніс службу коло трапу «Метью» між двадцятою і двадцять другою годиною, тобто в період, коли Клинченко вирушав у свою подорож. Червоноармієць повідомив, що за цей час борт корабля залишила тільки одна особа — той матрос. Вій запам'ятав навіть його прізвище, коли перевіряв перепустку й документи. За словами прикордонника, матрос поспіхом збіг по трапу й просив швидше виконати всі формальності. Спочатку він пометушився між своїм і сусіднім пароплавами, а потім, коли вартовий сказав йому, що прохідна порту в зовсім протилежному боці, — кинувся туди. Десь за півгодини повернувся і більше цього вечора на берег не сходив.
Наступного дня цей матрос довго ходив по Одесі. Години зо три спостерігав з одного під'їзду за будинком обласного управління НКВС, завітав до Інтернаціонального клубу моряків, покрутився на товкучці, нічого не купуючи й не продаючи. Наймав таксі їхати в німецьку колонію, яку Клинченко назвав першому стюардові, як пункт, де збирається реалізувати контрабанду. Та через снігові замети жоден шофер не погоджувався везти.
— А що ваш «підшефний» робить сьогодні?
— На це запитання, товаришу полковнику, я можу відповісти з абсолютною точністю. Підійдіть, будь ласка, сюди…
Усі троє наблизилися до вікна. Відкинувши портьєру, майор показав на під'їзд солідного будинку трохи лівіше від управління.
— Нічого не бачу, майоре.
— Скоро побачите…
Справді, за кілька хвилин з під'їзду вислизнула висока постать у легкому сірому пальті й капелюсі; чоловік запалив люльку і пішов вулицею. Потім знову шмигонув у парадне.
— Він? — самими очима спитав полковник.
— Так, — відповів Клинченко. — Замерз бідолаха. Та й взагалі має вигляд мисливського пса, що втратив слід. Диви — заскавучить…
— А я відзначив би його наполегливість, — зауважив старий чекіст. — Ви маєте серйозного противника, Клинченко. Бережіться, хоча на цей раз він справді втратив ваш слід.
– І, мабуть, уже вважає Олександра Легнича покійником, — додав майор.
Полковник запитливо глянув на нього.
— Човен з грецького судна, — пояснив майор, — занесло далеко в море. Сьогодні його виловили й повернули власникові. Крім того, управління порту оголосило серед моряків і рибалок, що тієї ж ночі хтось викрав шлюпку з веслами. Тому, хто знайде, обіцяно грошову винагороду.
— Розумний хід! — похвалив полковник. — Ну, а що являє собою капітан радянського корабля, який брав участь у всій цій історії? Не балакун?
— Абсолютно надійна людина. Нагороджений орденом Червоного Прапора за героїчні рейси до Іспанії під час революційно-визвольної війни.
— Що ж, виходить, вам щастить, Клинченко! А втім, я не так висловився. Щастити може й дурневі. Скажемо інакше: ви розумно ризикували. Тепер треба так само розумно діяти далі. Попросимо через Центр дозволу вищого військового командування нанести на карту Долла деякі точки берегової оборони.
— Справжні?! — в один голос вигукнули майорі Клинченко.
— Коли не справжні, то зробити принаймні так, щоб все виглядало правдоподібно. Списки осіб, з якими ви нібито мали розмову за дорученням Данила Скоропадського і «вручили» їм підпільну літературу, ми вам теж дамо. Подбаємо навіть про те, щоб дехто з цих осіб згодом написав на Алоїзенштрассе добре слово про вас і звернувся з просьбою вислати свіжу літературу. Знайдемо і контрабандиста, з яким ви самі обміняєте свої «скарби» на хутро. Я думаю, майор одного-двох знає і не чіпає спеціально для такої нагоди…
— Підшукаємо, — засміявся майор.
— Ну, а за адресами колишніх вихованців Долла походіть. Можливо, це дасть якусь користь. Іноземні розвідки «консервують» іноді шпигунів довгий час. До того ж Долл знайде спосіб перевірити. Він — один з найдосвідченіших абверівців. Прекрасно знає Одесу. Після першої світової війни акліматизувався тут, одружився, мав дітей. У перші роки Радянської влади працював в одеському комунгоспі і за цей час ретельно вивчив усі підземні комунікації. Будьте дуже обережні, розповідаючи про місто, зокрема про райони, в які він вас посилав. Як тільки тип, який стовбичить у під'їзді, підніметься на корабель, ми подбаємо, щоб йому сьогодні перепусток уже не давали. А ви візьміть таксі й обов'язково побувайте у колишніх поплічників вашого шефа по абверу.
— Коли і як мені повернутися на «Метью»?
— Вирішимо зараз і це. Товаришу майор, де шлюпка Управління порту, яка зникла?
— На палубі одного із сторожових катерів прикордонників.
— Теж непогано. На світанку катер з пригашеними вогнями може підійти метрів за триста до «Метью», пересадити Клинченка в портову шлюпку. Він добереться нею до свого пароплава, підніметься на нього знову якірним ланцюгом. Непогано, щоб це було при свідках, з «Метью», звичайно.
— А що робити з шлюпкою?