Читаем В лабіринтах абверу полностью

Спочатку терпляче роз'яснення важливості їх місії, а потім категоричний наказ офіцера вели сержанта на схід.

Треба було поспішати. З особливого відділу першого зустрінутого з'єднання радянських військ зв'язалися з наркоматом. З Києва відповіли:

— Лишайтеся на місці. За вами вислано машину.

На світанку під вікнами хати, в якій вони ночували, почувся шум мотора. А ще через кілька хвилин до кабінету начальника особливого відділу зайшов, вірніше, вбіг невисокий, кремезний чоловік у цивільному.

— Микола!

— Георгій!

Далеко не молодий уже майор — начальник особливого відділу з батьківською усмішкою спостерігав зустріч друзів.

– І все ж, — мовив Георгій, востаннє плеснувши Миколу по плечу так, що той аж зігнувся, — і все ж таки тебе слід полаяти. Звалився наче з Місяця. Невже не можна було хоча б по термінових каналах передати, що перебираєшся на цю сторону?

— Уяви собі — не міг. Жодна з радіостанцій «Валлі» мені не підлягає.

— Невже у «Валлі» був?

— Прямо звідти.

І Клинченко почав розповідати, за чим Бізанц прислав його й Войцехівського.

— Клюнуло, виходить!

— Що ти маєш на увазі?

— Це ж Андрейко під мою диктовку листа писав.

— Погодився?

— Не відразу. Але зрештою-таки написав. Страшенно лютий на Кноха й Долла. Вважає їх винними в усіх своїх злигоднях. Ну, і розраховує за свою послугу, звичайно, на скорочення строку ув'язнення.

— А на фронт не проситься, фашистів бити?_

— Не від того, але хоче, як у відомому анекдоті, стріляти з рушниці з кривим стволом, тобто з-за рогу.

— Не розумію.

— Випустіть, просить, на волю й порекомендуйте на роботу до розвідок майбутніх ваших союзників: можна до англійської, можна до американської. А я, мовляв, проти німців працюватиму і вас не забуду.

— Ну, а ти що?

— Вони, — відповідаю йому, — ще не союзники, а якщо будуть ними, то ми проти союзників розвідки не ведемо. Страшенно засмутився. Та що ми все про дрібнички! Наказано мені повернутися до Києва з готовим планом дій. Від нього ж залежить, чи треба вам з Вой-цехівським взагалі туди їхати, а якщо їхати, то коли, як, де оселитися. Тут до вас ще ніхто не придивився?

— Сподіваюсь — ні. Прийшли сюди вже у темряві, а майор нас на гулі не випускав.

— Покараємо його за це запрошенням взяти участь у складанні плану. — пожартував Георгій. — Досвіду нашому колезі не бракує.

Поснідали, перекурили, подумали, і Георгій запропонував:

— Господаря явочної квартири беремо сьогодні ж. Лишаємо в ній засідку для затримання ворожої агентури, яка, безперечно, ще сюди засилатиметься. Андрейка переводимо з в'язниці в приміщення наркомату. Разом з ним під виглядом затриманих агентів абверу, поселяємо Клинченка й Войцехівського. Повсякденно спілкуючись з Карпом, вони добре зможуть потім розповісти про нього Бізанцу. А через тиждень починаємо радіо-сеанси з абвером. Передачі ведемо від імені Андрейка. Миколо, позивні і шифр ти одержав?

— В тому то й справа, що мені вручили лише шифр, а позивний лишили старий, відомий лише Андрейкові. Абверівці теж не дурні. Все влаштували так, що без Андрейка каші не звариш. Хочеш не хочеш, а розмовляти з. ним на цю тему доведеться.

— При вашому варіанті, — вставив слово майор, звертаючись до Георгія, — є ще одна небезпека. Якщо німці справді доберуться колись до Києва і не застануть господаря явки, на Клинченка і Войцехівського впаде підозра в зраді. Оскільки я вже беру участь у вашій розмові, дозвольте ширше викласти свою думку. Я вважаю, що Андрейко має бути в усьому цьому задумі не статистом, а фігурою активною. Випустимо його на волю. Хай справді з'явиться на адресу, яку давав йому колись Кнох, назве пароль, попередить, що чекає зв'язкового з радіостанцією та інструкціями.

— А хто гарантує, що він не втече звідти, і хто сказав, що Андрейко взагалі захоче встрявати в таку халепу? — вставив від себе Микола.

— Ні, тут я згодний з майором. Андрейко не втече. Листа Доллу він писав під мою диктовку. За одне це німці його повісити можуть. Отже, «А» він сказав, скаже й «Б», а якщо потрібно буде — всю абетку. Мені здається, пропозиція цілком прийнятна. А далі?

– І далі хай буде, як задумали в абвері. Через два дні після Андрейка з'являється Войцехівський. Тільки тут внесемо невеличку поправку до інструкції Бізанца. Зв'язковий приносить з собою радіостанцію. Інакше, якого чорта він ходив. Тим часом Клинченко вилітає сьогодні ж на три дні до своєї сім'ї, а потім повертається до Києва і теж приходить на явку.

Така пропозиція підняла Миколу з місця. Його, правда, повідомляли, що дружина і син живі, здорові, але докладно про близьких він готувався розпитати в Києві. Тепер не витримав:

— А де ж мої, Жорже?

— Не турбуйся. Ми перевезли їх у тил.

Перейти на страницу:

Похожие книги

После
После

1999 год, пятнадцать лет прошло с тех пор, как мир разрушила ядерная война. От страны остались лишь осколки, все крупные города и промышленные центры лежат в развалинах. Остатки центральной власти не в силах поддерживать порядок на огромной территории. Теперь это личное дело тех, кто выжил. Но выживали все по-разному. Кто-то объединялся с другими, а кто-то за счет других, превратившись в опасных хищников, хуже всех тех, кого знали раньше. И есть люди, посвятившие себя борьбе с такими. Они готовы идти до конца, чтобы у человечества появился шанс построить мирную жизнь заново.Итак, место действия – СССР, Калининская область. Личность – Сергей Бережных. Профессия – сотрудник милиции. Семейное положение – жена и сын убиты. Оружие – от пистолета до бэтээра. Цель – месть. Миссия – уничтожение зла в человеческом обличье.

Алена Игоревна Дьячкова , Анна Шнайдер , Арслан Рустамович Мемельбеков , Конъюнктурщик

Фантастика / Приключения / Приключения / Исторические приключения / Фантастика: прочее
Меч королей
Меч королей

Король Альфред Великий в своих мечтах видел Британию единым государством, и его сын Эдуард свято следовал заветам отца, однако перед смертью изъявил последнюю волю: королевство должно быть разделено. Это известие врасплох застает Утреда Беббанбургского, великого полководца, в свое время давшего клятву верности королю Альфреду. И еще одна мучительная клятва жжет его сердце, а слово надо держать крепко… Покинув родовое гнездо, он отправляется в те края, где его называют не иначе как Утред Язычник, Утред Безбожник, Утред Предатель. Назревает гражданская война, и пока две враждующие стороны собирают армии, неумолимая судьба влечет лорда Утреда в город Лунден. Здесь состоится жестокая схватка, в ходе которой решится судьба страны…Двенадцатый роман из цикла «Саксонские хроники».Впервые на русском языке!

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения