В лабіринтах абверу

Проте верхова прогулянка адмірала у цивільному костюмі по території військового містечка здивувала, мабуть, одного тільки лейтенанта Козаченка. Старожили центрального управління абверу вже звикли до того, що їх шеф у Берліні щодня робив прогулянку по алеях Тіргартена, а тепер переніс їх сюди. Звикли вони й до того, що Канаріс завжди ходив у цивільному.

Відповівши ледь помітним нахилом голови на статутне привітання невідомого лейтенанта, Канаріс поїхав далі, а Клинченко в цю хвилину з почуттям зверхності подумав: «Хоч ти й шеф найчисленнішої в світі розвідки, я про тебе знаю куди більше, ніж ти про мене…». Однак тут же спіймав себе на тому, що це наївно: про першу-ліпшу людину на видноті кожний, так би мовити, рядовий знає більше, ніж вона про нього. До того ж навіть серед постатей з скандальними біографіями Валь-тер Вільгельм Канаріс вважався фігурою одіозною. Ще тоді, коли він був лейтенантом флоту, товариші по службі за надмірний інтерес до чужих справ дали йому про-звисько «Кікер» — тобто той, хто підглядає.

Славу в німецькій розвідці безталанний морський офіцер, але, безумовно, дуже здібний розвідник здобув, допомагаючи в роки першої світової війни Францу фон Папену й капітанові Францу фон Рінтелену чинити диверсійні акти в американських портах і водити за ніс розвідки Великобританії та США. Пізніше, за часів Гітлера, коли тотальне шпигунство стало офіційною доктриною «третього рейху», для фашистських розвідників, як відомо, ніяких моральних норм взагалі не існувало. Це за їх намовлянням гнали німці поперед своїх підрозділів на мінні поля радянських жінок і дітей, порушували всі міжнародні конвенції, знищуючи військовополонених. Канаріс відомий був своєю жорстокістю і зневажанням усіх моральних норм ще тоді, коли Гітлер носив погони єфрейтора. Рятуючи власну шкуру, він підставив свою кохану й наречену, всесвітньо уславлену танцюристку і німецьку шпигунку Мату Харі, під суд французького військового трибуналу, який виніс їй смертний вирок. Щоб утекти з італійської в'язниці, куди потрапив за шпигунство, богомольний Канаріс задушив на сповіді тюремного священика і вийшов у його одязі.

Та коли ці факти з біографії «адмірала в цивільному» були відомі тільки у вузькому колі розвідників, то його справді зоологічна ненависть до комунізму, до радянського ладу здобула найширшу гласність. У 1919–1920 роках Канаріс служив ад'ютантом військового міністра тодішнього правого соціал-демократичного уряду Німеччини Носке, прозваного кривавим псом, і брав безпосередню участь у вбивстві Карла Лібкнехта й Рози Люксембург, в ряді антирадянських акцій під час громадянської війни.

Саме антикомунізм і невгамовна, роками плекана лють до всього радянського стали сходинками, по яких піднявся сорокасемирічний командир берегової оборони в Свінемюнде на пост шефа абверу, щоб згодом взяти найактивнішу участь у розробці планів нападу на Країну Рад.

Все це пригадалося радянському розвідникові, коли він довгим поглядом проводжав одну з найзловісніших постатей фашистського рейху.

— Удостоїлися бачити найвидатнішого розвідника світу? — пролунало раптом десь поруч.

В запитанні Бізанца, що з'явився, як завжди, непомітно, не чути було й краплі іронії. Тому Микола відповів у такому ж тоні:

— Мені пощастило навіть обмінятися з адміралом привітаннями. Хоч у цьому цивільному вершникові я признав шефа абверу не відразу.

— Щоб побачити нашого шефа у військовій формі, вам, дорогий лейтенант, треба було народитися значно раніше. Мундира, кажуть, він не носить з тисяча дев'ятсот шістнадцятого року. А втім, адміральського чину мало для такої людини. Можете пишатися тим, що саме він на прохання полковника Візера підніс вам погони німецького офіцера. Це аванс, який ще треба відробити. І саме для цього вас сюди викликано.

НА ЗВ'ЯЗОК З «ШУКАЧЕМ»

— Читайте!

Бізанц простягнув Клинченкові лист. Кілька аркушиків поштового паперу, списаних хімічним олівцем. Автор, видно, дуже поспішав. Про це свідчили численні скорочення слів, скривлені рядки, пропуски літер, хоча в цілому послання складено було грамотно і, судячи з почерку, той, хто писав, навіть знався колись на каліграфії. Адреса — «Майорові Доллу, начальникові абвер-штелле Грубешув»- змусила була Миколу спочатку подумати, що лист давній. Та, пробігши очима перші ж рядки, переконався: йдеться про події зовсім свіжі.

Людина, яка приховувалася під кличкою «Шукач», повідомляла:

«…На східному березі Бугу я відразу ж натрапив на засідку радянських прикордонників. Під час допиту дотримувався легенди: колишній емігрант… Страшенно скучив за батьківщиною… В час, коли над Росією небо хмариться близькою війною, твердо вирішив бути з своїм народом.

Мені не повірили. Винний в цьому насамперед начальник нашої застави капітан Кнох. Він переправив мене через кордон на тому самому місці, де перед тим перекидав уже кількох агентів.