Читаем Вежа з чорного дерева полностью

— Не вірте. У нього надзвичайна пам'ять на картини. Я зберегла деякі з його ескізів. Часом він згадує якусь картину! Коли ти не знаєш, яку саме, він її одразу ж малює. Як Ен щойно говорила. Блискавично. Відтворює до найменших деталей.

— Це мене підбадьорює.

— Якби ви не були так близькі до істини, він ніколи не погодився б, щоб ви писали вступ до цієї книжки.

— А я вже був засумнівався.

— Він завжди усвідомлює, що робить, набагато краще, ніж вам здається. Навіть, коли викликає обурення своєю поведінкою. Якось, ще до приїзду Ен, я взяла його з собою в Ренн подивитися фільм «Смерть у Венеції». З дурного розуму вирішила, що справжньому Генрі ця річ сподобається. Принаймні те, що він побачить на екрані. Перші двадцять хвилин він поводився зразково. Аж поки на екрані з'явився отой хлопець з ангельським видом. Тоді Генрі й каже: «Гарненьке дівча. Певно, часто знімається?»

Девід засміявся. Її очі теж засвітилися сміхом. З обличчя дівчини злетіла серйозність, що додавала їй зайвих років.

— Далі почалося таке, що навіть важко уявити. Він став доводити, що це дівчина, а не хлопець. Та ще й на повний голос. По-англійському, звісно. Потім перейшли на педерастів і сучасний декаданс. Глядачі стали гукати, щоб він замовк. Тоді він став огризатися по-французькому. Не знав, мовляв, що в Ренні так багато гоміків. А далі...— вона приклала до скроні палець.— Зчинився страшенний гармидер. Довелося витягти його з кінотеатру, поки не викликали flics[35]. По дорозі додому він заявив, що «кінема», як він називав кіно, почалося й закінчилося на Дугласі Фербенксу й Мері Пікфорд. Більше він уперто нікого й нічого не хоче визнавати. За останні двадцять років і десяти фільмів не бачив. Але про кінематограф усе знає. Отак і з вами вчора було. Що переконливіші ваші докази, то менше він вас слухав.

— Отже, прикидається?

— Дивацтво. Стиль такий. В цьому є навіть якась щирість. Не хочу, мовляв, вважати на твій вік. Я вже старий, який є, такий в, і не бажаю тебе розуміти.

— Те ж саме стосується його мови,— обізвалася Химера.— Весь час називає мене розпусницею. Я сміюся, кажу: «Генрі, розпусниці щезли разом з корсетами й панталонами». А його це тільки ще більше дратує. Еге ж, Ді?

— Все це не така вже нісенітниця, як здається. Він знає, що нам треба з чогось сміятися. Власне, щось ненавидіти в ньому.

— І щось прощати.

Миша розвела руками.

На хвилину запала мовчанка. Осіннє сонце припікало. Мимо пролетів метелик-адмірал, на мить затримавшись над Мишиною вигнутою спиною. Девід уловив настрій дівчат: вони нудьгують за добрими старими часами навчання в художньому коледжі. Потягло на відвертість, захотілося понарікати на свою долю, дізнатися, чи здатний цей викладач на людські почуття, чи співчуватиме їм; захотілося не тільки висповідатись, а й почути втішне слово.

Миша заговорила, втупившись у траву:

— Сподіваюся, це вас не бентежить.

— Я в захопленні від того, що ви обидві так розумно сприймаєте його.

— Часом нас беруть сумніви,— провадила вона далі.— Може, ми й справді відповідаємо прізвиськам, які він нам дав.

Девід посміхнувся.

— Мені ви не здаєтеся полохливою.

— Проте з коледжу втекла.

— Ви самі казали, що перебування тут дає вам більше.

— Я говорила про життя, а не...

— А не про творчість?

— Намагаюся почати все з початку.. Не знаю, як вийде.

— Це вже не по-мишачому.

— А мені байдуже,— промовила Химера.— Краще мати справу з Генрі, ніж із сорока телепнями в школі.

Миша усміхнулась, Химера штовхнула її в плече.

— Тобі нічого.— Вона глянула на Девіда.— А я, щиро кажучи, студентські роки геть спаскудила. Наркотики. Не найсильніші, правда. Самі розумієте. Спала з ким доведеться. Ді знає, скільки в мене цих виродків було. Слово честі.— Вона штовхнула подругу в ногу.— Хіба не так, Ді? — Миша ствердно кивнула. Химера подивилася мимо Девіда туди, де спав Бреслі.— З цим принаймні не те, що з ними: прийшов, переспав і подався другу шукати. Цей хоч вдячний. Ніколи не забуду одного типа. Такий... знаєте, удавав із себе бозна-що. Знаєте, що він мені казав? — Девід заперечливо хитнув головою.— Якого ти біса така кощава? — Вона стукнула себе по лобі.— Господи, як згадаю, чого я натерпілася! А в нещасного Генрі аж сльози від вдячності на очі навертаються, коли він нарешті зі мною впорається.— Вона опустила очі, ніби схаменулася, що сказала більше, ніж слід. Потім раптом посміхнулася до Девіда.— Тепер вам є на чому заробити в «Ньюс ов зе уорлд».

— Авторське право за вами, я гадаю.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шантарам
Шантарам

Впервые на русском — один из самых поразительных романов начала XXI века. Эта преломленная в художественной форме исповедь человека, который сумел выбраться из бездны и уцелеть, протаранила все списки бестселлеров и заслужила восторженные сравнения с произведениями лучших писателей нового времени, от Мелвилла до Хемингуэя.Грегори Дэвид Робертс, как и герой его романа, много лет скрывался от закона. После развода с женой его лишили отцовских прав, он не мог видеться с дочерью, пристрастился к наркотикам и, добывая для этого средства, совершил ряд ограблений, за что в 1978 году был арестован и приговорен австралийским судом к девятнадцати годам заключения. В 1980 г. он перелез через стену тюрьмы строгого режима и в течение десяти лет жил в Новой Зеландии, Азии, Африке и Европе, но бόльшую часть этого времени провел в Бомбее, где организовал бесплатную клинику для жителей трущоб, был фальшивомонетчиком и контрабандистом, торговал оружием и участвовал в вооруженных столкновениях между разными группировками местной мафии. В конце концов его задержали в Германии, и ему пришлось-таки отсидеть положенный срок — сначала в европейской, затем в австралийской тюрьме. Именно там и был написан «Шантарам». В настоящее время Г. Д. Робертс живет в Мумбаи (Бомбее) и занимается писательским трудом.«Человек, которого "Шантарам" не тронет до глубины души, либо не имеет сердца, либо мертв, либо то и другое одновременно. Я уже много лет не читал ничего с таким наслаждением. "Шантарам" — "Тысяча и одна ночь" нашего века. Это бесценный подарок для всех, кто любит читать».Джонатан Кэрролл

Грегори Дэвид Робертс , Грегъри Дейвид Робъртс

Триллер / Биографии и Мемуары / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза