Читаем Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону полностью

Я ніяк не міг викресати з себе тільки творчого запалу, як мої спів-«колеґи». Я бачив, що кроку з ними таки не дотримую. Бачили це й вони, але, гідні, хоч і нещасні, фрукти совєтської системи старалися приліпити мені латку, де могли, головно перед начальством. Спершу закинули мені саботаж, відтак — загрозили, що хліб відберуть, далі на прилюдному мітинґу на всі лади ганьбили мене і мойого бідного колеґу, Йосипа Дуркоту, старшого від мене в два рази, який вкінці таки впав жертвою їх шиканів.

Оцей мітинґ, не перший і не останній, що відбувся на славній шахті Но. 6, настільки вбився мені в пам'ять, що не можу його поминути так коротко. Причина до скликання мітинґу була нормальна: зближалася 27 «ґодовщина» великої Жовтневої соціялістичної революції, і «наш трест Москвоуґоль», до якого належала наша шахта, роблячи «передпразднічний» балянс, ствердив, що плян у нього виповнений не на всі сто, а лиш на 59 відсотків. Начальство ствердило, що біда, «наш» орган: «Московская кочеґарка» впалив на адресу керівництва шахтами «наґаняй», а це керівництво передало його усно і письменно, скріпивши матюками, поодиноким шахтам, а ті рішили, що «шахти нє віновати, только люді нє работают».

Тут слово про обсаду шахти взагалі. Совєтська шахта — це мініятюра суспільної структури совєтської держави.

Почнемо зверху: Директор шахти — це особистість велика, звичайно добре поставлена у партії. На «руководящі мєста» в підмосковних шахтах видвигалися дійсно люди, які щось уміли. Це не мусіли бути фахові гірники, але добрі організатори. Тому, що між ними було багато «фамілії», це самозрозуміло. Були вони добре оплачувані і велося їм добре, хоч і вимагали від них багато.

Наступна верства — це штаб шахти, «управлєніє». Тут головне місце належить «начальнику проізводства». Це шеф штабу, звичайно фаховий гірник, часто донбасець. Він — душа шахти, від нього залежить виконання пляну. Слідують такі технічні пости, як «ґлавінженер», начальник «повєрхності» (шеф працівників на денному світлі). Це еліта, що добре (по-совєтськи) вбирається, добре їсть і багато заробляє, але на якій тяжить відповідальність. Далі йдуть «вольнонайомниє». Це також цікава група. Виходило б з назви, що це якісь добровільні робітники, отуманені сюди напр. високим заробітком і може місцеві. Тимчасом це не так. Вони йдуть на роботу до шахти нерадо, молоді хіба для уникнення військової служби. Є тут зате більше голодранців з усіх кінців Совєтського Союзу, присланих сюди менш або більш «чупасом». Головно дівчат тут багато. Їх, згідно з теорією рівноправности статей, уживається прекрасно на таких же роботах, як і мужчин. На нашій шахті цього типу робочих було мало. Переважала тут підверства «розконвоїрованих». Оці люди — це «провєрениє» вихованки лагерів нашого типу, але без права повороту додому. А тому, що в Совєтському Союзі існує «право на працю», вони працювати на шахті — мусять. Їдять вони в спільній кантині і мешкають в бараках. Практично, різниця між ними і лагерниками така, що перші живуть без конвоя і мають документи. При «некультурній» поведінці, їх, буває, забирають в лагер ще раз. Це збиранина з усіх кінців світа. Є тут росіяни, українці, середньоазіяти, якути й інші.

Життя такого «розконвоїрованого» невеселе. Він живе в бараці, цілком подібного до того, де жив за дротами. Одинока вигода, що йому можна мати коц-«одіяло», а часом навіть простирало і може купатися у шахтовій «бані», якщо така є. Може також у «виходной» день піти собі до сусіднього колгозу і «поработать за картошку». Користь тут є обопільна, бо в колхозі рук до праці бракує, а харч у кантині не найкращий. Який же це харч? Судячи в теорії не найгірший. Денний раціон виносить 1 кг. хліба, 40 гр. м'яса, 40 гр. масла, 40 гр. олію, 100 гр. риби, 30 гр. цукру і ще дещо; картопля, мило, сірники, махорка. Однак, практика виглядає так, що коли (багато пізніше) один мій знайомий росіянин вийшов «за зону», одержав «продовольственную карточку» і пішов до склепу, щоб собі щось купити, йому сказали: «Іш, дурак какой, ми єщо за февраль нє видалі, а он за май просіт». Це було в травні…

Остання ж найнижча верства, без прав, без надії на побачення з рідними, це «спецконтинґент», що проходить «провєрку» — так, як ми.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых анархистов и революционеров
100 знаменитых анархистов и революционеров

«Благими намерениями вымощена дорога в ад» – эта фраза всплывает, когда задумываешься о судьбах пламенных революционеров. Их жизненный путь поучителен, ведь революции очень часто «пожирают своих детей», а постреволюционная действительность далеко не всегда соответствует предреволюционным мечтаниям. В этой книге представлены биографии 100 знаменитых революционеров и анархистов начиная с XVII столетия и заканчивая ныне здравствующими. Это гении и злодеи, авантюристы и романтики революции, великие идеологи, сформировавшие духовный облик нашего мира, пацифисты, исключавшие насилие над человеком даже во имя мнимой свободы, диктаторы, террористы… Они все хотели создать новый мир и нового человека. Но… «революцию готовят идеалисты, делают фанатики, а плодами ее пользуются негодяи», – сказал Бисмарк. История не раз подтверждала верность этого афоризма.

Виктор Анатольевич Савченко

Биографии и Мемуары / Документальное
Третий звонок
Третий звонок

В этой книге Михаил Козаков рассказывает о крутом повороте судьбы – своем переезде в Тель-Авив, о работе и жизни там, о возвращении в Россию…Израиль подарил незабываемый творческий опыт – играть на сцене и ставить спектакли на иврите. Там же актер преподавал в театральной студии Нисона Натива, создал «Русскую антрепризу Михаила Козакова» и, конечно, вел дневники.«Работа – это лекарство от всех бед. Я отдыхать не очень умею, не знаю, как это делается, но я сам выбрал себе такой путь». Когда он вернулся на родину, сбылись мечты сыграть шекспировских Шейлока и Лира, снять новые телефильмы, поставить театральные и музыкально-поэтические спектакли.Книга «Третий звонок» не подведение итогов: «После третьего звонка для меня начинается момент истины: я выхожу на сцену…»В 2011 году Михаила Козакова не стало. Но его размышления и воспоминания всегда будут жить на страницах автобиографической книги.

Карина Саркисьянц , Михаил Михайлович Козаков

Биографии и Мемуары / Театр / Психология / Образование и наука / Документальное