Відкрите суспільство та його вороги

На мою думку, для розуміння Платонової соціології необхідно розглянути, як могла розвиватися відмінність між природними і нормативними законами. Спочатку я проаналізую те, що, певно, було відправною точкою і останнім ступенем розвитку, а вже потім перейду до розгляду тих трьох проміжних стадій, що всі відіграють свою роль у Платоновій теорії. Відправну точку можна сформулювати як наївний монізм. Його, мабуть, можна вважати характерною ознакою «закритого суспільства». Остання стадія, я називаю її критичним дуалізмом (або критичним конвенціоналізмом), є характерного для «відкритого суспільства». Та обставина, що є ще багато людей, котрі намагаються уникнути цієї стадії, може послужити ознакою того, що ми досі перебуваємо на етапі переходу від закритого суспільства до відкритого. (Сказане порівняйте з викладом у розділі 10.)

Відправна точка, яку я назвав «наївним монізмом»,— це стадія, коли ще не зроблено розмежування між природними і нормативними законами. Людина вчиться пристосовуватися до свого оточення на власному неприємному досвіді. Немає ніякої різниці між покаранням, яке накладають інші люди, при порушенні нормативного табу, і прикрим досвідом від навколишнього середовища. Всередині цієї стадії ми далі помічаємо дві ймовірності. Одну можна назвати наївним натуралізмом. На цьому етапі усталені правила, природні чи умовні, видаються нездатними до будь-якої зміни. Втім, на мою думку, така стадія — це лише абстрактна ймовірність, що ніколи не була реалізованою. Більш важливою є стадія, яку можна назвати наївним конвенціоналізмом,— стадія, на якій природні та нормативні правила сприймаються як вираз волі людиноподібних богів чи демонів або як такі, що залежать від неї. Таким чином, повторюваність пір року, чи особливості руху Сонця, Місяця і планет, можна тлумачити як корення «законам» чи «волевиявленню», чи «рішенням», які «правлять небом і землею» і які було закладено і «проголошено богом-творцем на початку»². Зрозуміло, що той, хто мислить у такий спосіб, може вірити, що в разі якихось виключних обставин можна змінити навіть природні закони; що за допомогою магії людина подеколи здатна впливати на них; і що природні закономірності підтримуються каральними заходами так, начебто вони нормативні. Цю думку вдало ілюструє Гераклітів вислів: «Сонце не переступить межу своєї стежі, інакше богині Долі, служниці Справедливості знатимуть, як знайти його».

Знесилення магічного трибалізму тісно пов'язане з усвідомленням того, що в різних племен різні табу, які запроваджували і насаджували люди, і котрі можна безкарно порушити, якщо тільки вдасться уникнути покарання, покладеного на порушника одноплемінниками. Це усвідомлення пришвидшується, коли помічають, що закони змінюються і творяться людьми-законодавцими. Я маю на увазі не лише таких законодавців, як Солон, а й закони, що створював і запроваджував простий люд демократичних міст. Такий досвід може призвести до свідомої диференціації запроваджених людиною нормативних законів і природних закономірностей, що перебувають поза її владою. Якщо ця диференціація цілком зрозуміла, то можна досягнуте становище назвати критичним дуалізмом або критичним конвенціоналізмом. У розвитку грецької філософії такий дуалізм обставин та норм виявляється у суперечності природи й умовності³.