Відкрите суспільство та його вороги

Отже, окремі рішення можна відкинути як нездійсненні, оскільки вони суперечать певним природним законам (або «незмінюваним обставинам»). Але це, звісно, не означає, що будь-яке рішення буде логічним продовженням цих «незмінюваних обставин». Скоріше, ситуація буде така. Беручи до уваги будь-яку обставину, байдуже, змінювану чи незмінювану, ми можемо приймати різноманітні рішення — як-от: змінити її; завадити тим, хто хоче змінити її; не втручатися тощо. Але якщо обставина, яку ми розглядаємо, є незмінюваною — чи то через те, що переміна неможлива з огляду на існуючі в природі закони, чи через те, що переміна з якоїсь іншої причини є дуже важкою для тих, хто бажає змінити обставину,— то будь-яке рішення змінити її буде просто нездійсненним; по суті, будь-яке рішення щодо такої обставини буде безглуздим і не матиме сенсу.

Критичний дуалізм, таким чином, наголошує на неможливості зведення рішень чи норм до обставин; а отже, його можна сформулювати як дуалізм обставин і рішень.

Але такий дуалізм, певно, буде незахищеним від критики. Можна закинути, що рішення це і є обставини. Якщо ми вирішуємо запровадити певну норму, то прийняття цього рішення вже, власне, і є психологічною чи соціологічною обставиною, і було б нерозумно заявляти, що немає нічого спільного між цими та іншими обставинами. Оскільки не підлягає сумніву, що наші рішення щодо норм, тобто норми, які ми приймаємо, очевидно залежать від певних психологічних обставин, таких як вплив нашого виховання, то, мабуть, абсурдно твердити про дуалізм обставин і рішень або говорити, що рішення не можна грунтувати на обставинах. На таке заперечення можна відповісти, що ми здатні говорити про «рішення» у двох різних розуміннях. Можна говорити про певне рішення, яке було подано на розгляд чи взяте до уваги, ухвалене чи досягнуте; або, зворотно, можна говорити про дію за значенням «рішати» і називати її «рішенням». Лише в другому значенні ми можемо сформулювати рішення як обставину. Ситуація аналогічна з великим числом інших виразів. З одного боку, ми можемо говорити про певну ухвалу, яку було подано на розгляд якоїсь ради, а з іншого, дія ради з прийняття її може бути названа ухвалою ради. Так само ми говоримо про вибір, що стоїть перед нами, а ще про дію вибору, яку теж можна назвати «вибором». Подібна невизначеність добре відома тим, хто стикався з описовими формулюваннями. Розглянемо речення: «Наполеон помер на Св. Єлені». Буде доцільним відмежувати це речення від того факту, який воно описує і який ми можемо назвати первинним фактом, а саме той факт, що Наполеон помер на острові Св. Єлени. Отже історик, скажімо пан А, пишучи біографію Наполеона, може навести це твердження. Зробивши так, він описує те, що ми називаємо первинним фактом. Але є також і вторинний факт, який докорінно відрізняється від первинного, а саме той факт, що він зробив це твердження. Тоді інший історик, пан Б, пишучи біографію пана А, може описати цей вторинний факт, сказавши: «Пан А повідомив, що Наполеон помер на Св. Єлені». Цей вторинний факт, описаний у такий спосіб, сам по собі виявляється описом. Але це опис в іншому розумінні слова, яке слід відрізняти від того, в якому ми назвали описом твердження «Наполеон помер на Св. Єлені». Створення опису чи твердження є соціологічним чи психологічним фактом. Але створений опис слід відрізняти від того факту, що його було створено. Його навіть не можна вивести з цього факту; бо це означатиме, що ми здатні обгрунтовано виснувати: «Наполеон помер на Св. Єлені», з «Пан А повідомив, що Наполеон помер на Св. Єлені», хоча цілком зрозуміло, що так робити не можна.

У сфері рішень ситуація аналогічна. Вироблення рішення, прийняття норми чи стандарту є обставиною. Але норма чи стандарт, що були прийняті, не є обставиною. Те, що більшість людей погоджуються з нормою «Не вкради», є соціологічною обставиною. Але сама норма «Не вкради» не є обставиною і не може бути виведеною з речень, які описують факти. Це буде краще видно, коли ми згадаємо, що можливі різні варіанти, навіть протилежні, рішень щодо певного факту. Приміром, перед обличчям тієї соціологічної обставини, що більшість людей сприймає норму «Не вкради», все-таки є вибір приймати цю норму чи опиратися її прийняттю; можна заохочувати тих, хто приймає норму, або відраджувати їх, вмовляючи прийняти іншу норму. Підсумовуючи сказане, не можна вивести речення, що формулює норму, чи рішення, чи, скажімо, пропозицію щодо політики з речення, яке викладає обставину; це лише ще один спосіб сказати, що неможливо вивести норми, чи рішення, чи пропозиції з фактів⁵.