Відкрите суспільство та його вороги

Стосовно арістотелівського розрізнення демонстративного та інтуїтивного знання, див. останній розділ «Другої аналітики», II, 19, зокрема 100 b 5-17; див. також 72 b 18-24, 75 b 31, 84 а 31, 90 а 6-91 а 11. Щодо зв'язку між демонстративним знанням і «причинами» речі, «відмінними від їх сутнісної природи», а отже, такими, що вимагають середнього терміна, див. «Друга аналітика», II, 8 (зокрема 93 а 5, 93 b 26). Щодо аналогічного зв'язку між інтелектуальною інтуїцією і «неподільною формою», якою ця інтуїція оволодіває,— неподільною сутністю і індивідуальною природою, тотожною цим причинам,— див. «Друга аналітика», 72 b 24, 77 а 4, 85 а 1, 88 b 35. Див. також «Друга аналітика», 90 а 31: «Знати природу речі, це значить знати, чому ця річ існує» (себто її причину); і 93 b 21; «Суть деяких [речей] не опосередкована, тобто вона — начало».

Стосовно твердження Арістотеля про те, що ми маємо спинятися на якомусь етапі у регресі доказів чи демонстрацій і приймати певні принципи без доказів, див., напр., «Метафізика», 1006 а 7: «Довести все без винятку неможливо, інакше ми безконечно повертатимемося до одного і того самого...» Див. також «Друга аналітика», II, 3, 90 b 18-27.

Слід зазначити, що мій аналіз арістотелівської теорії дефініцій (визначень) в основних рисах узгоджується з аналізом Гроута, проте дещо розходиться з аналізом Росса. Найзначніші розбіжності між інтерпретаціями цих двох авторів можна схарактеризувати за допомогою двох цитат, почерпнутих із їхніх творів, присвячених аналізові «Другої аналітики» Арістотеля (книжка II), «у другій книжці Арістотель звертається до розгляду доказів як інструментів, за допомогою яких досягається дефініція» (W.Ross, Aristotle. 2nd ed., p. 49). Цьому твердженню можна протиставити таке: «Дефініцію неможливо довести, бо вона лише пояснює сутність суб'єкта..; тоді як доказ передбачає знання суті...» (G. Grote. Aristotle. 2nd ed., p. 241; див. також pp. 240-241. Пор. також закінчення прим. 29 до даного розділу.)

11.28. Арістотель. «Метафізика», 1031 b 7 та 1031 b 20. Див. також 996 b 20; «Ми володіємо знанням якоїсь речі, якщо нам відома її суть».

11.29. «Дефініція — це твердження, що характеризує суть речі» (Арістотель. «Топіка», І, 5, 101 b 36; VII, 3, 153 а, 153 а 15; див. також «Метафізика», 1042 а 17).— «Дефініція... виявляє сутність», («Друга аналітика», II, З, 91 а 1.).— «Дефініція... це твердження про суть речі» (93 b 28).— «Мають сутність лише ті речі, чия будова виражена у дефініції» («Метафізика», 1030 а 5 та наст.).— «Отож, зрозуміло, що дефініція — це визначення суті...» («Метафізика», 1031 а 13).

Розглядаючи ці принципи, тобто начала або базисні посилання доказів, слід розрізняти два види таких начал; (1) Логічні принципи (див. «Метафізика», 996 b 35 та наст.) і (2) Посилання, з яких мають випливати докази і які неможливо довести, якщо ми хочемо уникнути безконечного повернення до одного і того самого (див, прим. 27 до даного розділу). Посилання — це дефініції: «Базисні посилання доказів є дефініціями» («Друга аналітика», II, 3, 90 b 23; nop. 89 а 17, 90 а 35, 90 b 23). Див. також W. Ross. Aristotle, pp. 45-46; зокрема його коментарі з приводу «Другої аналітики», 1, 4, 20-74 а 4: «Начала науки,— пише Росс (р. 46),— будуть, кажуть нам, per se в розумінні (а) або (b)». З попередньої сторінки ми дізнаємося, що якесь посилання має бути необхідним per se (або суттєво необхідним) у розумінні (а) і (b), якщо воно спирається на дефініцію.

11.30. «Якщо щось має назву, то воно матиме і визначення свого значення»,— зазначає Арістотель («Метафізика», 1030 а 14. див. також 1030 b 24). Він пояснює, що дефініція — це не тільки визначення значення назви. Дефініція досягається тоді, коли назва є одним із видів певного роду.

Слід зазначити, що при моєму способі використання термінів «дефініція» (а я дотримуюсь сучасного використання цього терміна, у розумінні «визначення»), він зашли охоплює речення-визначення в цілому, тоді як Арістотель (та інші, що дотримуються його розуміння, як, скажімо, Гоббс) інколи використовує це слово і як синонім «дефініенса».

Визначень одиничних речей не буває. Визначення завжди стосуються лише універсалів (див. «Метафізика», 1036 а 28) і лише сутностей, тобто того, що є видом певного роду (себто останньою видовою відмінністю — див. «Метафізика», 1038 а 19) і неподільною формою (див. «Друга аналітика», II, 13, 97 b 6 та наст.).

11.31. Певна неясність тлумачення цієї проблеми Арістотелем очевидна з кінця прим. 27 до даного розділу та з подальшого співставлення двох інтерпретацій арістотелівської теорії дефініцій, висунутих Гроутом та Россом. Найбільш незрозумілим є арістотелівське тлумачення способу, за допомогою якого в процесі індукції ми сходимо до дефініцій, які є принципами (див., зокрема, «Друга аналітика», II, 19, 100 а та наст,).

11.32. Щодо Платонової доктрини див. прим. 25-27 до розділу 8 та відповідний текст.