Відкрите суспільство та його вороги

Гроут пише (Aristotle, 2nd ed., p. 260): «Арістотель успадкував від Платона його доктрину непохибного нусу або розуму, цілковито убезпеченого від помилок». Гроут підкреслює далі, що всупереч Платону, Арістотель не зневажає наочний досвід, а радше приписує своєму нусу (тобто інтелектуальній інтуїції) «позицію терміна і корелює його з процесом індукції» (lос. cit., див. також op. cit„ p. 577). Це дійсно так, проте наочний досвід, зрозуміло, має лише функцію збудження і розвитку нашої інтелектуальної інтуїції універсальної сутності. Дійсно, ще ніхто досі не пояснив, як за допомогою індукції можна одержати безпомилкові визначення.

11.33. Погляди Арістотеля тотожні поглядам Платона, адже в цьому випадку для обох, зрештою, не існує реальної можливості звернутися до аргументації. Все, що можна вдіяти, то це приписати догматично певному визначенню статус істинного опису сутності, а на запитання, чому саме цей, а не інший опис є істинним, дати відповідь, мовляв, про це свідчить «інтуїція сутності».

Арістотель має на увазі індукцію принаймні у двох значеннях — в евристичному значенні методу, що веде до «споглядання загального принципу» (див. «Перша аналітика», 67 а 22 та наст., 27 b 25-33; «Друга аналітика», 71 а 7, 81 а 38 (81 b 5, 100 b 4 та наст.) і а емпіричному значенні (див. «Перша аналітика», 68 b 15-37, 69 а 16; «Друга аналітика», 78 а 35, 81 b 5 та наст.; «Топіка», 105 а 13, 156 а 4, 157 а 34).

У «Другій аналітиці» є очевидне протиріччя, яке, однак, можна прояснити з уривка 77 а 4, де читаємо, що дефініція не є ні загальною, ні конкретною. Гадаю, що вирішення цієї проблеми полягає не в тому, що, мовляв, визначення «власне, взагалі не є судженням» (як вважає Дж. Мюр в оксфордському перекладі «Другої аналітики»), а в тому, що визначення — це не просто загальне, а й «домірне», тобто загальне і необхідне. (Див. 73 b 26, 96 b 4, 97 b 25.)

Щодо згаданих у тексті «аргументів» із «Другої аналітики», див. 100 b 6 та наст. Стосовно містичної єдності того, хто пізнає, і пізнаванного, див. «Про душу», зокрема 425 b 30 та наст., 430 а 20, 431 а 1; надто важливий уривок — 430 b 27 та наст.: «Інтуїтивне охоплення дефініції... сутності — завжди істинне... так само, як... бачення певного предмета ніколи не може бути хибним». Щодо теологічних міркувань у «Метафізиці» див., зокрема, 1072 b 20 («дотичність») та 1075 а 2; див. також прим. 59(2) до розд. 10, прим. 36 до розд. 12 та прим. 3, 4, 6, 29-32 і 58 до розд. 24.

Щодо «предмету [науки] в цілому», згаданого в наступному абзаці, див. закінчення «Другої аналітики», 100 b 15 та наст.

Подібність поглядів Гоббса (номіналіста, але не методологічного номіналіста) до методологічного есенціалізму Арістотеля — просто дивовижна. Гоббс був переконаний також у тому, що дефініції є началами будь-яких знань (на противагу гадці).

11.34. Цю думку щодо наукового методу я розвинув у своїй праці «The Logic of Scientific Discovery», див., наприклад, с. 278 та наст. Там же, на с. 315 та наст, опубліковано мою статтю з «Erkenntnis» (vol. V, 1934, с. 170 та наст.), де я писав: «Слід звикнути до думки про те, що наука є не «сукупністю знань», а системою гіпотез, тобто здогадів, які неможливо обгрунтувати, які, однак, ми використовуємо доти, доки вони підкріплюються практично і про які ми ніколи не зможемо говорити з певністю, що вони «істинні», «більше чи менше вірогідні» або навіть «імовірні»».

11.35. Наведена цитата почерпнута з моєї замітки, опублікованої в «Erkenntnis» (vol. 3, 1933) і повторно вміщеній у моїй праці «The Logic of Scientific Discovery» (pp. 312 та наст.). По суті, це парафраза і узагальнення погляду Ейнштейна на геометрію, викладеного в його праці «Геометрія і досвід» (A.Einstein. Geometry and Experience).

11.36. Ясна річ, оцінити, що є більш важливим для науки — теорії, аргументи і міркування чи спостереження і експеримент — неможливо, адже наука — це завжди і теорія, контрольована спостереженням та експериментом. Зрозуміло, однак, що всі «позитивісти», котрі намагаються показати, що наука є «сукупністю наших спостережень» або що вона має радше характер спостереження, аніж теорії, помиляються. Роль теорії й аргументації в науці важко переоцінити.— Стосовно зв'язку між доказом та логічною аргументацією див. прим. 47 до даного розділу.

11.37. Див., напр., «Метафізика», 1030 а 6 та 14 (див. прим. 30 до даного розділу).

11.38. Слід підкреслити, що в даному випадку мова йде про суперечку «номіналізм versus есенціалізм» у чисто методологічному аспекті. Я не обстоюю якоїсь певної позиції щодо метафізичної проблеми універсалій, тобто щодо метафізичної проблеми «номіналізм versus есенціалізм» (я вважаю, що термін «есенціалізм» слід використовувати замість традиційного терміна «реалізм»), І я, звичайно, не обстоюю метафізичний номіналізм, хоча й захищаю номіналізм методологічний. (Див. також прим. 27 та 30 до розділу 3.)