Відкрите суспільство та його вороги

Деякі позитивісти, під впливом, зокрема Локка і Юма, вважають, що абстрактні терміни, скажімо, наукові чи політичні (див. наступну примітку), можна визначити за допомогою окремих, конкретних спостережень чи навіть відчуттів. Цей «індуктивний» метод визначення Карнап назвав «конституюванням» («constitution»). Однак я вважаю, що «конституювати» загальне в термінах окремого, одиничного неможливо. (Див. мою працю «The Logic of Scientific Discovery», зокрема розділ 14, p. 64 та наст, і розділ 25, р. 93; див. також R. Carnap. Testability and Meaning // Philosophy of Science, vol. 3, 1936, p. 419 і наст, та 4, p. 1 та наст.)

11.49. Це ті самі приклади, визначення яких вимагають Коен і Нагель (М. R. Cohen, Е. Nagel. An Introduction to Logic and Scientific Method, p. 232 та наст.). Див. прим. 46 до даного розділу. Варто було б додати ще кілька загальних зауважень щодо непотрібності есенціалістських визначень (див. також закінчення прим. 44 (1) до даного розділу).

(1) Намагання вирішити фактуальну проблему шляхом визначень завжди означають заміну фактуальної проблеми на проблему чисто словесну. (Чудовий приклад такого методу наведено у «Фізиці» Арістотеля — II, 6, ближче до закінчення.) Наше твердження можна проілюструвати на таких прикладах: (а) існує фактуальна проблема: чи можемо ми повернутися в клітку племінного ладу, і якщо можемо, то як саме? (б) Існує моральна проблема: чи варто нам повертатися до цієї клітки?

Представник філософії значення, перед яким постали запитання (а) і (б), скаже: «Все залежить від того, яке значення ви вкладаєте у ваші непевні терміни. Скажіть мені, як ви визначаєте термін «повернення», «клітка», «племінний лад», а вже за допомогою цих визначень я зможу вирішити вашу проблему». Натомість я переконаний: якщо можна домогтися вирішення за допомогою визначень, тобто якщо воно випливає з визначень, то таке, так би мовити, «рішення» буде чисто словесним, бо не залежатиме ні від фактів, ні від моральних міркувань.

(2) Філософ-есенціаліст, якого цікавлять значення, може піти навіть далі, зокрема стосовно проблеми (б). Він може запропонувати, скажімо, таке «рішення» проблеми (б): все залежить від «сутності», «сутнісної характеристики» або, можливо, від «долі» нашої цивілізації. (Див. також прим. 61 (2) до даного розділу.)

(3) Есенціалізм і теорія визначень привели до дивної ситуації в етиці: ситуація ця полягає в тому, що відбувається постійне зростання абстрактності моральних міркувань, а відтак — втрачається їхній зв'язок з основами етики, тими практичними моральними проблемами, які мають бути вирішені тут і негайно. Спершу це привело до загального питання: «Що таке добре?» або «Що є добро?», а потім — до питання: «Що означає «добро»?», відтак — до питання: «Чи може проблема «Що означає «добро»?» бути вирішена?» або «Чи можна визначити «добре»?», Дж. Е. Мур, котрий поставив цю останню проблему у своїй праці «Ргіпсіріа ethica», був цілком правий, коли наполягав на тому, що «добре» в моральному розумінні неможливо визначити в «натуралістичних» термінах. Адже, справді, якби ми могли це зробити, то термін «добре» мав би значення, подібне до «гіркого» чи «солодкого», «зеленого» чи «червоного» і втратив би будь-який зв'язок з проблемами моралі. Так само, як у нас немає потреби вимагати гіркого чи солодкого, ми не матимемо і чинників моральної зацікавленості в натуралістичному «доброму». Проте хоча Мур і був правий у тому, що, мабуть, справедливо вважається його основною тезою, слід зазначити, що аналіз доброго чи будь-якого іншого поняття або сутності взагалі не може нічого дати для етичної теорії, яка спирається на єдиний слушний для етики базис, а саме: на безпосередні, практичні моральні проблеми, що мають бути вирішені тут і негайно. Такий аналіз може привести лише до заміни моральних проблем на чисто вербальні. (Див. також прим. 18(1) до розділу 5, зокрема про іррелевантність моральних суджень.)

11.50. Я маю на увазі методи «конституювання» (див. прим. 48 до даного розділу), методи побудови «імпліцитних визначень», «визначень через відповідність» та «операціональних визначень». Аргументи «операціоналістів» видаються в основному правильними. Однак «операціоналісти» не можуть обійти той факт, що у своїх операціональних визначеннях чи описах вони-таки потребують універсальних термінів, які їм доводиться приймати як невизначні, а відтак вся проблема постає знову.

Варто було б додати ще кілька штрихів чи зауважень про те, як ми «використовуємо наші терміни». Для стислості викладу я сформулюю ці зауваження без пояснення деяких технічних деталей, хоча в такій формі вони можуть здатися і не зовсім зрозумілими.