Відкрите суспільство та його вороги

(3) Стосовно моєї теорії історичного пояснення, яку я розвиваю у тексті даного розділу,— хотілося б доповнити її деякими критичними коментарями з приводу статті Мортона Уайта «Історичне пояснення» (М. White. Historical Explanation // Mind, vol. 52, 1943, p. 212 та наст.). Автор погоджується з моїм аналізом причинного пояснення, яке я вперше виклав у «Logik der Forschung». (Він помилково приписує авторство цієї теорії К. Гемпелю, маячи на увазі його статтю, опубліковану в «Journal of Philosophy», 1942; див., однак, реферат Гемпеля на мою книжку, опублікований в «Deutsche Literaturzeitung», 1937, (8), pp. 310-314. Дослідивши питання про те, що взагалі ми називаємо поясненням, Уайт запитує — що таке історичне пояснення? Відповідаючи на це запитання, він зазначає, що характерною рисою біологічного пояснення (на відміну, від, скажімо, фізичного) є входження специфічно біологічних термінів у пояснювальні універсальні закони. І він робить висновок, що історичне пояснення — це таке пояснення, до якого входять специфічно історичні терміни. Далі він виявляє, що всі закони, до яких входять терміни, подібні до специфічно історичних, краще характеризувати як закони соціологічні, бо використані в них терміни є радше соціологічними, ніж історичними. Отож, він, зрештою, був змушений ототожнити «історичне, пояснення» з «соціологічним».

Здається, зрозуміло, що за таких поглядів не враховано те, що я називаю у тексті розмежуванням між історичними та узагальнюючими науками, в також між їхніми специфічними проблемами і методами. Слід зазначити, що дискусія з проблем історичного методу давно виявила, що історія цікавиться радше окремими подіями, ніж загальними законами, Я маю на увазі статті лорда Ектона, написані 1858 року, проти Бакла (з ними можна познайомитися в Historical Essays and Studies, 1908) та суперечку між Максом Вебером та Е. Майєром (див. М. Weber. Gesammelte Aufsaetie zur Wissenschaftslehre, 1922, pp. 215 та наст.). Подібно до Майєра, Вебер завжди справедливо підкреслював, що історія цікавиться одиничними подіями, а не універсальними законами, і що водночас вона цікавиться причинним поясненням. Однак, на жаль, ці справедливі зауваження (ор. сit., р. 8) привели його до заперечення зв'язку причинності з універсальними законами. Здається, що моя теорія історичного пояснення, розвинута в цій моїй праці, усуває цю перешкоду і водночас пояснює, як вона могла з'явитися.

25.8. Доктрину про те, що у фізиці провадяться вирішальні експерименти, критикують конвенціоналісти, зокрема Дюем (див. прим. 1 до даного розділу). Однак Дюем писав про це ще до Ейнштейна і вирішального спостереження Еддінгтоном відхилення видимого положення зірок в умовах повного сонячного затемнення і навіть задовго до експериментів Луммера та Прингсгейма, котрі фальсифікували формулу Релея-Джинса, що привело до виникнення квантової теорії.

25.9. Залежність історії від наших інтересів припускав і Майєр, і його критик Вебер. Майєр писав (див. Е Meyer. Zur Theorie und Methodik der Ceschichte. 1902, p. 37): «Відбір фактів залежить від історичних інтересів тих, хто живе нині...» Він зазначав: (Gesammelle Aufsaetze, 1922, p. 259): «Наш... інтерес... буде визначати коло культурних цінностей, які визначають» історію». Вебер, слідом за Ріккертом, постійно наполягав на тому, що наші інтереси, у свою чергу, залежать під поняття цінності. Тут він дійсно не помилявся, однак це не додає нічого нового до методологічного аналізу нашої проблеми. Жоден із названих авторів не зробив революційного висновку: якщо вся історія залежить від наших інтересів, то можуть існувати лише історії, а не «історія» розвитку людства.

Про дві протилежні інтерпретації історії — див, прим. 61 до розділу 11,

25.10. Стосовно цієї відмови обговорювати проблему «сенсу сенсу» (Огден та Річардс ) чи радше «сенсів сенсу» (Г. Гомперц) — див. розділ II, зокрема прим. 26, 47, 50 та 51. Див. також прим. 25 до даного розділу.

25.11. Щодо морального футуризму — див. розділ 22.

25.12. Див. К. Barth. Credo, 1936, p. 12. З приводу зауваження Барта проти «неопротестантської доктрини явлення Бога в історії» — див. op. cit., 142. Про гегельянське джерело цієї доктрини — див. текст до прим. 49 до розділу 12. Див. також прим. 51 до розділу 24. Наступна цитата у цьому абзаці почерпнута з праці Барта — op. cit., 79.

Стосовно мого зауваження про те, що історія Христа не була «історією чи епізодом безуспішної... національної революції», то нині я не схильний вірити, що це дійсно так (див. про це книжку: R. Eisler. Jesus Basileus). Однак у будь-якому разі історія Христа — це не історія мирського успіху.

25.13. Див. К. Barth. op. cit., 76.

25.14. Kierkegaard's Journal of 1854; див. також German edition of Book of the Judge, 1905, p. 135.