Вигнання в рай (СИ)

От зараз Сергй прихав до цього центрально-укранського села з характерною назвою Веселе якраз для того, щоб виконати розпис цього саме, посталого перед ним храму. Православна громада села Веселого на чол з мсцевим отцем Михайлом запросила Сергя виконати розпис новозбудованого собору, вн охоче погодився. Прихав Сергй з Кива, де вн мешкав разом з свою мамою, до села Веселого примською електричкою, адже автомобля свого поки що не мав, оскльки, незважаючи на те, що мав славу одного з найкращих, якщо не найкращого майстра сво справи, замовлень у нього було настльки багато, що вн мав можливсть вибору мж пропозицями, Сергй брав в оплату за виконану роботу рвно стльки грошей, скльки йому необхдно було для бльш-менш нормального снування, в усякому раз не бльше, нж в середньому отримував за свою роботу пересчний громадянин його рдно, поки що на загал не багато Украни. Сергй врив, що, подарувавши йому щастя насолоджуватися свою майстернстю можливсть дарувати це щастя ншим, Господь Бог мг забрати в нього це щастя, врнше це щастя само покинуло б Сергя, якби вн промняв високу насолоду чистим духовним мистецтвом на т насолоди, як купуються за грош, адже десять Христових заповдей були для Сергя не простими словами, а десятьма засадничими основами його життя його мистецтва - це був пдмурвок, на якому вн будував свй власний храм, храм сплкування з Богом з божим народом.

Солодке передчуття ново прац опановувало душу. Передчуття нових осягнень, нових наближень до тамниць буття солодко забринло в серц Сергя. Нова праця: "... хлб наш насущний дай нам сьогодн прости нам провини наш, як ми прощамо винуватцям нашим...", - знову й знову з самих потамних глибин його ства виринала молитва, адже молитва праця злилися для нього водино, праця була для нього молитвою.

Це була одна з тих митей, як так любив переживати Сергй, митей, що днали його з буттям, коли вн наче опинявся раптом сам на сам з небом вдчував, що небо починаться отут, в його очах, вдчував, що це небо - його небо, як воно було його небом, коли вн ще боявся вивльнити свою маленьку дитячу ручку з надйно материно руки, як воно буде його небом, коли його плоть вдйде в небуття. А зараз, коли в безлад прочитаних книг написаних картин вже губиться обрис меж, за якою, добираючись до дна невичерпних стин, починаш вдчувати свтло незнищенност, вже все одно, з якого боку розпочинати вдлк рокв, котр все одно завжди ведуть у вчнсть. Найважче ж найнагальнше - вднайти те слово, той колр, ту гармоню, якими можна було б означити, виразити мить, з яко небо почина вже бути твом.

- Подобаться? - вихопило Сергя з солодко задуми питання, промовлене ласкавим жночим голосом.

Сергй озирнувся помтив поряд з собою невисоку худеньку сивоволосу бабусю з ласкавою спвчутливою посмшкою, що наче розлилася зморшками по всьому обличчю.

- Ще б пак, хба ж це може не подобатися, - в такому ж доброзичливому тон вдповв Сергй.

- Три роки ми його будували всю громадою, - значуще похитала головою бабуся, - а найбльша дяка отцев Михайлу, це все вн, це його заслуга, якби не вн, то, мабуть, нчого б не було... Та, слава Господов, все тепер позаду, ось який красень на славу Божу тепер у нас стоть, - бабуся перехрестилася на храм схилила на мить голову. - Тепер от чекамо, - повела вона дал, наче довряючи якусь тамницю, - на одну велику людину аж з само столиц, - пдняла вона трохи скоцюрблений старечий вказвний палець. - Це теж отець Михайло, це вн домовлявся, вн клопотав, таки добився свого, таки вмовив цю столичну знаменитсть. Так що розпис нашого храму буде робити найкращий художник аж з самого Кива! Он як! тепер ми оце ждемо, ось-ось цей самий художник ма вже прихати до нас розпочати вже роботу.

- як же ви соб гадате, - з насмшкуватою зацкавленстю спитав Сергй, - це ваше велике столичне цабе приде до вас, мабуть, якимось дуже дорогим автомоблем, чи як?