Вигнання в рай (СИ)

Вийшовши з хати, Серг╕й з бабусею пройшли подв╕р"ям повз Кудлая, який лежав ╕ незворушно, наче якийсь тисячол╕тн╕й сф╕нкс, споглядав за ними.

- Як справи, Кудлай? - кинув Серг╕й псов╕. - Все лежиш? В╕н, мабуть, зовс╕м таки не злий собака, н╕як на людей не реагу╓.

- Добрий то в╕н добрий, - в╕дпов╕ла Горпина Степан╕вна, - адже ж люди вс╕ тут добр╕, й злих людей Кудла╓в╕ давно вже не траплялося. А якби нагодилася яка зла людина, то ╖й би дуже не повелося з Кудла╓м. Були колись випадки, якось розпов╕м при нагод╕. З добрими наш Кудлай добрий, а з╕ злими - не дуже.

Проходячи ж через хв╕ртку, Серг╕й на мить озирнувся через плече, побачив стрункий силует Оксани на фон╕ св╕тла, що лилося з в╕дкритих хатн╕х дверей, запам"ятав цю чар╕вну мить, зачинив за собою хв╕ртку ╕ зробив р╕шучий крок у густу травневу н╕ч.

Чисте ще вдень небо, на н╕ч затяглося хмаровинням, кр╕зь яке ледь-ледь прозирало п╕дсл╕пувате м╕сячне сяйво, створюючи враження та╓мничост╕ в зачудованому теплому запашному мороц╕, який де-не-де розривали л╕хтар╕, що осв╕тлювали н╕чн╕ с╕льськ╕ вулиц╕, морок цей пронизували солов"╖н╕ сп╕ви, та ще легенький в╕терець намагався розв╕яти його незрушн╕сть. Серг╕й на мить зупинився, на повн╕ груди вдихнув насичену, солодку пахк╕сть весняно╖ лагод╕ й в╕дчув, неначе це в його власних жилах заструмувала та сама зелена кров весни, що, пульсуючи у ритмах солов"╖них тьохкань шаленством цигансько╖ кров╕ травневих марень, струмувала у жилах волохато╖ ведмедиц╕-ноч╕, яка пухкою ╕ теплою лапою в╕терцю незграбно шарудить у кронах розлогих дерев, немов у вуликах весняних та╓мниць, шукаючи солодкий мед кохання у серцевин╕ травня.

5.

Поряд з такою особлив╕стю, як здатн╕сть раптово посеред розмови задуматися, або ж щось переплутати чи забути, Серг╕╓в╕, як вт╕м ╕ майже кожн╕й творч╕й особистост╕, притаманна була й така, можна сказати, класична властив╕сть художника, поета чи актора, як схильн╕сть до безсоння. ╤ розкинувшись на тому самому, на якому в╕н в╕дпочивав удень, але вже розкладеному, диван╕, схиливши голову на м"яку пухову подушку, Серг╕й, власне й оч╕кував такого знайомого й звичного нападу безсоння, адже х╕ба м╕г в╕н мати над╕ю так просто заснути п╕сля такого неймов╕рного дня, що розкуйовдив почуття, переповнивши прозорий келих душ╕ п"янким запашним весняним напо╓м бажання якогось нового нев╕домого щастя. Ц╕ прост╕, що видалися Серг╕╓в╕ майже святими, люди, як╕ б дуже здивувалися, що ╖х такими вважають, як╕ просто жили сво╖м звичним, майже святим життям, так вразили його...

Н╕, звичайно, Серг╕й зустр╕чався й з╕ священиками, ╕ священиками непоганими, котр╕ г╕дно виконували св╕й обов"язок, але в т╕м то й справа, що - обов"язок! Жив Серг╕й ╕ в монастирях, де монахи в╕дзначались неабияким, нав╕ть, натхненним пориванням у служ╕нн╕ Господу. Але ж село Веселе - це не монастир, ╕ отець Михайло - не виконував св╕й обов"язок, н╕, - в╕н був т╕льки вдячний дол╕ за можлив╕сть прислужитися людям. А ще ця чар╕вна, неймов╕рна д╕вчина, яка митт╓во, якимсь недов╕домим чином, зробила те, що Серг╕й наполегливо до самозабуття намагався зд╕йснити за допомогою книги, пензля ╕ молитви - ця д╕вчина зр╕днила його до ╓динокровност╕ з ус╕м найсвят╕шим, до чого в╕н прагнув, з Богом ╕ Укра╖ною, в╕рн╕ше, з Божественною Укра╖ною, бо Укра╖на ╕ Бог були для Серг╕я одн╕╓ю нерозд╕льною свят╕стю. ╤ це новонароджене почуття ╓днання з ус╕м найомр╕ян╕шим, з ус╕м найсвят╕шим, почуття ново╖ повноти буття було таким ясним, таким виразним ╕ захопливим, що, на думку Серг╕я, йому навряд чи дало б заснути ц╕╓╖ ноч╕ переживання потрясаючо╖ бентеги цього неоч╕куваного подарунку дол╕, коли йому так неждано в╕дкрився неоц╕ненний духовний скарб.

Але, як на диво, сон прийшов до Серг╕я надзвичайно швидко ╕ легко, хоча перед тим, як цей сон прийшов, Серг╕╓в╕ довелося пережити ще один спогад, який, очевидно, був викликаний ╕з пота╓мних глибин пам"ят╕ саме сьогодн╕шн╕ми переживаннями, глибиною, п╕днесен╕стю, яскрав╕стю сьогодн╕шн╕х переживань. Р╕ч в т╕м, що Серг╕й не був в╕д самого дитинства прилученим до християнського св╕тла, в╕н був народжений у нетрях прогнилого до самих сво╖х засадничих основ Радянського Союзу, у безпросв╕тност╕ того духовного мороку, коли освячене владою безбожжя виплодило врешт╕ всезагальну знев╕ру в ус╕х взагал╕ ц╕нностях, в тому числ╕ й знев╕ру в побудов╕ того св╕тлого майбутнього, заради якого були принесен╕ незчисленн╕ людськ╕ жертви, заради якого був розстр╕ляний сам Бог, ╕ приписи морального кодексу буд╕вника комун╕зму стали для радянсько╖ людини таким же непотребом, як ╕ Бож╕ запов╕д╕. Це вже пот╕м, у вже досить зр╕лому в╕ц╕, коли в╕н повн╕стю став в╕дпов╕дальним за сво╖ думки ╕ вчинки, коли вже г╕ркота в╕д розчарувань ╕ втрат переповнила вс╕ можлив╕ меж╕... Тод╕ до Серг╕я прийшов Христос. Якраз оцей саме доленосний переворот його духовного житт╓пису, коли в╕н став ╕з поганина християнином, зараз якраз ╕ вип╕рнув у Серг╕╓в╕й душ╕. Як це було?..