Читаем Вінні-Пух полностью

Вінні-Пух

Крихітка Ру робив свої вправи в пісочку: він стрибав у висоту, стрибав у довжину і стрибав навіть у глибину, тобто вчився падати в мишачі нірки й вилазити з них, а Кенга хвилювалася і щохвилини примовляла:

"Ну, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому".

І ось цієї миті з-за пагорба й вигулькнув не хто інший, як сам Вінні-Пух.

— Добрий день, Кенго! — сказав він.

— Добрий день, Пуше.

— Диви, як я стрибаю! — пропищав Крихітка Ру і впав у надцяту мишачу нірку.

— Привіт, Ру, маленький мій друже!

— А ми оце збираємося додому,— сказала Кенга.— Добрий день, Кролику. Добрий день, Пацю.

Кролик та Паць, які тим часом теж вигулькнули з-за пагорба, тільки з іншого боку, й собі сказали "Добрий день" та "Привіт, Ру", а Ру запросив їх поглянути, як він стрибає...

Отож вони стояли й дивилися.

І Кенга дивилася також...

— Послухай-но, Кенго,— сказав Пух, після того як Кролик підморгнув йому вдруге.— Цікаво знати, чи любиш ти вірші?

— Не дуже,— сказала Кенга.

— Та ну! — сказав Пух.

— Ру, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому!

Запала коротка мовчанка.

Ру шугонув ще в одну мишачу нірку.

— Ну, чого ж ти, давай,— голосно прошепотів Кролик, прикриваючи рота лапкою.

— До речі, про вірші,— сказав Пух.— Я оце по дорозі сюди склав такого собі віршика. Ну ось такого... Кхи, кхи... Хвилиночку...

— Та невже? — сказала Кенга.— Ру, любий мій...

— Віршик тобі сподобається,— сказав Кролик.

— Ти його полюбиш,— кувікнув Паць.

— Тільки слухай уважно,— порадив Кролик.

— Аби нічого не прослухати,— кувікнув Паць.

— Гаразд, гаразд,— сказала Кенга, та, на жаль, вона й далі не зводила очей із Крихітки Ру.

— То про що ж у ньому йдеться, Пуше? — сказав Кролик.

Пух легенько відкашлявся й почав:

У ПОНЕДІЛОК я гулявІ довго думав та гадав:"Чому так любо сонце гріє,Коли хурделиця не віє?"А у ВІВТОРОК — хуга, сніг,І я подумав, як на гріх:"Чому це сонечко не сяє,Коли хурделиця гуляє?"У СЕРЕДУ я вийшов з хати -Став дощик з неба накрапати."Навіщо дощ,— подумав я,-Коли в калюжах вся земля?"А у ЧЕТВЕР пішов я в Ліс.Ого! Мороз шипа за ніс!Отут би сонце припекло,А сонце взяло і втекло...П'ЯТНИЦЮ...

— Ду-у-же, дуже мило! — сказала Кенга, не чекаючи розповіді про те, що сталося в п'ятницю.— Ну, Ру, оце вже останній-останній разочок стрибни, мій любий, та й час додому.

Кролик непомітно підштовхнув Пуха ліктем у бік.

— До речі, про вірші, — квапливо сказав Пух.— Ти коли-небудь звертала увагу на оте дерево — он там, праворуч?

— Де? — сказала Кенга й далі дивлячись на Крихітку Ру.— Ну, серденько Ру...

— Та ондечки, праворуч,— сказав Пух і показав за спину Кенги.

— Ні,— сказала Кенга.— Ну, серденько Ру, а тепер, любий, стрибай у кишеню та й підемо додому.

— Ні, ти обов'язково подивися на оте дерево — он там, праворуч,— сказав Кролик.— Ру, хочеш, я тебе підсаджу? — І він узяв Крихітку Ру на лапки.

— А на тому он дереві сидить пташинка,— сказав Пух.— Чи, може, то рибинка?

— Авжеж, то сидить пташинка,— сказав Кролик,— якщо вона, звичайно, не рибинка.

— То не рибинка, то пташинка! — кувікнув Паць.

— Так воно і є, — сказав Кролик.

— Цікаво, а то шпачок чи дрізд? — спитав Пух.

— У тому вся й штука,— сказав Кролик,— чи то дрізд, чи, може, шпачок?

І тут нарешті Кенга озирнулася. І саме тієї миті Кролик голосно-преголосно сказав:

— Ру, на місце!

І на місце, тобто в кишеню Кенги, вскочив Паць, а Кролик міцно притис до себе Крихітку Ру і дременув з ним що було духу.

— Куди ж це Кролик подівся? — спитала Кенга, знову повернувши голову.— Ну як, любий Ру, все гаразд?

Пацик із дна Кенжиної кишені пропищав щось голосом Ру.

— Кроликові довелося піти,— сказав Пух.— Мабуть, він згадав про якусь дуже пильну справу. Зненацька й раптово.

— А Паць?

— А Паць, мабуть, теж згадав про якусь дуже пильну справу. Зненацька й раптово.

— Ну, гаразд, ми пішли додому,— сказала Кенга.— До побачення, Пуше!

Три велетенських стрибки — стриб! стриб! стриб! — і Кенга зникла з очей.

Пух подивився їй услід:

"Хотів би я отак стрибати! — подумав він.— І чого то одні вміють, а інші не вміють? Яка несправедливість!"

Кенга й справді чудово стрибала, та були хвилини, коли Пацикові хотілося, щоб вона стрибала не так чудово.

Раніше він часто, вертаючись додому з далекої прогулянки в Лісі, мріяв стати пташкою і вміти літати; але тепер, коли Паць у Кенжиній кишені підлітав, як м'яч, у голові йому стрибала думка:

Якщо це зве ве

\ / \

ве \

веться

в них літа та

\ / \

та \

тати, —

я пташкою

не хо хо

\ / \

хо \