Вінні-Пух

— Мій подарунок?

Паць кивнув іще раз.

— Повітряна кулька?

— Так.

— Спасибі тобі, Пацику,— сказав Іа-Іа.— Пробач, будь ласка... але я хочу спитати, якого кольору була кулька, коли... коли вона була кулькою?

— Червона.

— Я так і знав! Червона!.. — проказав собі під ніс Іа-Іа.— Мій улюблений колір... А яка завбільшки вона була?

— Майже така, як я.

— Я так і знав!.. Завбільшки з Паця!.. — сумно пробурмотів Іа-Іа.— Мій улюблений розмір!.. Он воно як: куди не кинь, всюди клин.

Паць почував себе дуже нещасним і просто не знав, як йому бути. Він лише раз по раз розкривав рота, заміряючись щось сказати, та тут-таки вирішував, що саме цього казати й не слід.

І раптом, на його щастя, з того боку струмка долинули вигуки. То прийшов Пух.

— Зичу тобі багато-багато щастя! — кричав Пух, певне, забувши, що він уже це говорив.

— Спасибі, Пуше, мені вже пощастило,— понуро відповів Іа-Іа.

— Я приніс тобі подаруночок! — радісно вигукнув Пух.

— У мене вже є подаруночок,— відповів Іа.

Пух тим часом перебрів струмок і підійшов до Іа. Паць сидів віддалік, похиливши голову на лапки, і тихенько шморгав носом.

— Ось він,— сказав Пух.— Це — Дуже Корисний Горщик. А на ньому, знаєш, що написано? "Вітаю тебе з днем народження! Бажаю щастя. Твій Пух". Он скільки всього там написано. І в нього можна класти що захочеш.

Глянувши на горщика, Іа-Іа страшенно розхвилювався:

— Оце те, що треба! — вигукнув він.— Слово честі, моя кулька якраз увійде в цей горщик!

— Та ні, Іа,— зупинив його Пух.— Повітряні кульки не можуть уміщатися в горщику. Вони дуже великі. З ними треба не так, а отак: візьми кульку за мотузок...

— То інші кульки не входять, а моя увійде! Ще й як! — гордо сказав Іа.— Дивися, Пацику!

Паць сумовито озирнувся, а Іа-Іа схопив колишню кульку зубами й обережно поклав її у горщик, далі витяг її і поклав на землю, а далі знову взяв її зубами і обережно поклав у горщик.

— Вийшло! — закричав Пух.— Тобто увійшла!

— Увійшла! — закричав Паць.— І вийшла!

— Чудово виходить! — закричав Іа-Іа.— Просто краса!

— Я дуже щасливий,— сказав радісно Пух,— що здогадався подарувати тобі Корисний Горщик, у який можна класти найусілякіші речі.

— А я дуже щасливий,— сказав радісно Паць,— що здогадався подарувати тобі Річ, яку можна класти у цей Корисний Горщик!

Та Іа-Іа нічого не чув. Йому було не до того: він то клав свою кульку в горщик, то витягав її назад, і було видно, що він таки по-справжньому щасливий...

— А я хіба нічого йому не подарував? — спитав Крістофер Робін засмученим голосом.

— Як же нічого? Звісно, подарував! — сказав я.— Пригадай лишень, ти подарував йому,,, подарував таку маленьку-маленьку...

— А, вже згадав! Я подарував йому великувелику коробку фарб, якими можна намалювати все, що схочеш.

— Еге. Саме так.

— Тільки чого я не віддав йому дарунок із самого ранку?

— Ну, звісно чого! Адже ти був страшенно заклопотаний приготуваннями до свята. Ти клопотався, щоб для Іа був і святковий пиріг, і цукерки, й морозиво...

— Еге, тепер я вже все згадав,— замріяно сказав Крістофер Робін.

ПРИГОДА СЬОМА, У якій Кенга та Крихітка Ру з'являються в лісі, а Пацеві нежданно-негадано намилюють шию

Здавалося, жодна жива душа не знала, звідки вони взялися і як опинилися тут, у Лісі, — мама Кенга і Крихітка Ру.

Коли ж Пух спитався Крістофера Робіна: "Як вони сюди потрапили?", Крістофер Робін сказав:

"Звичайним шляхом. Ясно, Пуше?"

Пух, якому було зовсім не ясно, сказав: "Угу". — Потім двічі кивнув головою і повторив: "Звичайним, шляхом. Ага, угу". — І почвалав у гості до свого друга Паця — дізнатися, що він про це думає.

У Паця саме гостював Кролик. І вони почали міркувати усі троє.

— Мені ось що не до душі,— сказав Кролик.— Ми собі живемо тут — ти, Пуше, і ти, Пацику, і я — і раптом...

— Ще Іа,— сказав Пух.

— Ще Іа — і раптом...

— І ще Сова,— сказав Пух.

— І ще Сова — і раптом ні сіло ні впало...

— Так, так, а ще ж Іа,— сказав Пух.— Я трохи не забув про нього!

— Ми собі живемо тут,— повторив Кролик дуже повільно та голосно,— усі-всі ми — і раптом ні сіло ні впало ми прокидаємося одного ранку, і що ми бачимо? Ми бачимо якусь Чужинську Тварину серед нас! Тварину, про яку ми ніколи ні сном ні духом не знали! Тварину, яка носить своїх дітей у кишені! Казна-що! Уявіть, коли б це мені заманулося тягати в кишенях своїх родичів! Скільки б мені знадобилося кишень?

— Шістнадцять,— сказав Паць.

— Сімнадцять, здається... Авжеж! — сказав Кролик.— Та ще одну для носовичка. Отже, всього — вісімнадцять. Вісімнадцять кишень в одному костюмі! Та я просто заплутався б!

Тут усі вмовкли й довго-довго думали про кишені.

Нарешті Пух, який увесь цей час напружено морщив лоба, сказав:

— По-моєму, їх п'ятнадцять.

— Чого, чого? — спитав Кролик.

— Кажу, що їх таки п'ятнадцять.

— П'ятнадцять чого?

— Твоїх родичів.

— А до чого тут мої родичі?

Пух потер кінчик носа й сказав, що йому здалося, ніби Кролик говорив про своїх родичів.

— Хіба? — сказав Кролик, знизавши плечима.

— Авжеж, говорив...