Вінні-Пух

— Он! Он! — прошепотів Паць.— Ой, як страшно! — і він міцно вчепився Крістоферові Робіну за руку.

Та що це?! Крістофер Робін раптом голосно засміявся. Він сміявся, аж за живіт брався... сміявся, аж по землі качався.

І доки він сміявся, Слонопотамова голова добряче луснулася об корінь.

Трах! — глек розлетівся на черепки.

Бах! — і з'явилася голова Вінні-Пуха!

І лише тоді Паць зрозумів, який же він був смішний. І йому стало так соромно, що він чкурнув навпрошки додому й ліг у ліжко, бо в нього й справді заболіла голова.

А Крістофер Робін та Вінні-Пух пішли разом поснідати.

— Ох ти, дурненький мій ведмедику! — сказав Крістофер Робін.— Як же я тебе люблю!

— А я тебе! — сказав Вінні-Пух.

ПРИГОДА ШОСТА, У якій Іа-Іа на день свого народження одержує два подарунки

Іа-Іа — підстаркуватий сірий ослик — стояв одного разу на березі струмка й понуро дивився у воду на своє віддзеркалення.

— Трагічна картина,— сказав він нарешті.— Ось як це зветься: трагічна картина.

Він обернувся й ліниво почвалав берегом струмка вниз за течією. Пройшовши метрів із двадцять, він перебрів струмок і так само ліниво почвалав назад протилежним берегом проти течії. Навпроти того місця, де він стояв раніше, Іа-Іа зупинився і знов подивився у воду.

— Я так і знав,— зітхнув він.— Із цього боку анітрохи не краще. Та всім байдуже. Нікому немає діла. Трагічна картина — ось як це зветься.

Нараз у заростях папороті щось затріщало і звідти вигулькнув Пух.

— Доброго ранку, Іа,— сказав Пух.

— Доброго ранку, ведмедику Пуше,— невесело сказав Іа.— Якщо він, цей ранок, і справді добрий. А я в цьому сумніваюся,— додав він.

— Чого? Що трапилося?

— Нічого, ведмедику Пуше. Усі ж не можуть. А декому й не доводиться. Тут нічого не вдієш.

— Чого всі не можуть? — перепитав Пух, потерши кінчик носа.

— Веселитися, співати-танцювати й таке інше... Під вербою, під рясною...

— А-а, ясно! — сказав Пух. Він надовго задумався, потім спитав:— Під якою вербою?

— Під тією, на якій груші ростуть,— невесело мовив Іа-Іа.— Танки-співанки й таке інше. Я не жаліюся, але так воно і є.

Пух умостився на великому камені й спробував що-небудь зрозуміти. Виходило щось, на зразок загадки, а Пух не вважав себе добрим відгадувачем, бо в голові в нього, що не кажіть, була тирса.

І через те він про всяк випадок заспівав загадкову пісеньку:

Різні на світі бувають дива,
Часом аж обертом йде голова.
Щойно я бачив: написано — РИС.
Вліво читаю — СИР об'явивсь!
Звідки той СИР і навіщо той РИС?
Спробуй у цьому ти сам розберись.
От я й кажу геть усім наперед:
Кращого в світі немає, як МЕД!

Це був перший куплет пісеньки. І коли Пух його проспівав, Іа-Іа не мовив ні слівця, чи сподобалася йому пісня, чи ні. Тому Пух заспівав ще й другий куплет:

Мешкає в дереві наша Сова,
Чув я від неї кумедні слова:
"ЗА

МОК замкнула я свій на ЗАМОК.Дощик пішов — і ЗАМОК мій ЗАМОК.ЗАМОК не втраплю — заржавів ЗАМОК,Він-бо під дощиком дуже ЗАМОК".
От я й кажу геть усім наперед:
Кращого в світі немає, як МЕД!

Іа-Іа й цього разу мовчав, наче набрав у рот води, тому Пух перейшов до третього куплета:

Муха літає. Ластівка — теж.
Пташкою ж муху ти не назвеш.
Є такий кінь, називається МУЛ,
Він, коли схоче, то ляже у МУЛ.
Все це аж надто великі дива -
Їх не вміщає моя голова.
От я й кажу геть усім наперед:
Кращого в світі немає, як МЕД!

— Правильно. Ото ж бо і є,— сказав ІаІа.— Співай-траляляй! Ой гоп, жа-жа-жа. Веселися, ведмежа!

— Я й веселюся,— сказав Пух.

— Дехто може,— сказав Іа-Іа.

— Та що трапилося, скажи?

— А хіба щось трапилося?

— Ні, але в тебе такий сумний вигляд, Іа.

— Сумний? Чого б мені бути сумним? Адже сьогодні мій день народження. Найщасливіший день року!

— Твій день народження? — перепитав Пух, страшенно здивований.

— Атож. Хіба не бачиш? Поглянь на всі ці подарунки.— Він помахав передньою ногою, ніби справді на щось показував.— Поглянь на іменинний пиріг! На цукерки й тістечка!

Пух поглянув — спершу праворуч, тоді ліворуч.

— Подарунки? — спитав він.— Іменинний пиріг? Цукерки? Де?

— Хіба ти їх не бачиш?

— Ні,— сказав Пух.

— Я теж,— сказав Іа.— Це жарт,— пояснив він.— Ха-ха!

Пух почухав потилицю, зовсім збитий з пантелику.

— А сьогодні справді твій день народження? — спитав він.

— Справді.

— Ой! Ну, щиро вітаю тебе і зичу тобі багато-багато щастя в цей день.