Вінні-Пух

Наступного дня на гілляці сидів сам Пух і дриґав у повітрі ногами, а поруч стояло чотири глечики з медом...

Третього дня на гілляці сидів сам Пух і дриґав у повітрі ногами, а поруч стояв один-єдиний глечик із медом...

Четвертого дня на гілляці сидів сам Пух, а біля нього... не було жодного глечика з медом. І саме цього ранку четвертого дня повз нього пропливла пляшка, що її кинув Паць. Із радісним вигуком "Мед! Мед!" Пух шубовснув у воду, схопив пляшку і безстрашно виволік її на дерево.

— Яка халепа,— сказав Пух, відкоркувавши пляшку, — стільки мокнути — й зовсім ні за що! Хвилинку, а що там робить отой папірець?

Він витяг папірця і подивився на нього.

— Це Повідьомлення,— сказав він сам до себе,— ось що це таке. А це ось літера "Пу" — так-так-так — а "Пу" напевне означає "Пух". Отже, це дуже важливе Повідьомлення до мене, а я не знаю, як його читати. Треба розшукати Крістофера Робіна або Сову, або Паця, ну, якогось такого читача, що вміє читати геть усі слова, щоб він мені сказав, про що написано в цьому Повідьомленні. Тільки плавати я не вмію. От халепа!

Раптом йому сяйнула одна думка, і я гадаю, що для ведмедя з тирсою в голові це була дуже розумна, просто чудова думка. Пух сказав сам до себе:

"Якщо пляшка вміє плавати, то й глечик також уміє плавати, а коли глечик попливе, то і я зможу примоститися на ньому, якщо це буде дуже великий глечик".

Він узяв найбільшого свого глечика і щільно його зачинив.

"Кожен корабель повинен мати свою назву,— сказав Пух,— отже, нехай мій називається так — "Плавучий Ведмідь".

Із цими словами він кинув свій корабель у воду і плигнув слідом за ним.

Деякий час Пух та "Плавучий Ведмідь" не могли поміж себе домовитися, хто з них має бути зверху, а хто знизу. Але, зрештою, вони поладнали: "Плавучий Ведмідь" опинився знизу, а на ньому верхи в переможній позі сидів Пух і відчайдушне дриґав ногами.

....................................

Крістофер Робін жив у найвищій частині лісу. Дощ собі хлюскотів, хлюскотів та хлюскотів, але вода не могла добратися до його житла. І було навіть весело дивитися вниз, на всю цю воду, от лишень дощ періщив такий, що Крістофер Робін майже весь час сидів у хаті й думав про всяку всячину.

Щоранку він виходив із парасолькою надвір і встромляв паличку на тому місці, до якого доходила вода, а наступного ранку паличка зникала під водою, і йому доводилося встромляти нову паличку. З кожним ранком дорога додому ставала чимраз коротшою та коротшою.

На ранок п'ятого дня Крістофер Робін побачив, що вода остаточно оточила його звідусіль, і він зрозумів, що вперше у своєму житті опинився на справжньому острові. Це, звісно, було дуже й дуже цікаво...

І саме цього ранку десь із-за води прилетіла Сова, аби спитати, як ся має її друг Крістофер Робін.

— Диви, Сово,— сказав Крістофер Робін,— правда, чудово? Я живу на острові!

— Атмосферні умови останнім часом дуже несприятливі,— сказала Сова.

— Що, що?

— Увесь час дощило,— пояснила Сова.

— Еге,— сказав Крістофер Робін.— Ще й як.

— Повінь досягла безпрецедентно високого рівня.

— Чого, чого?

— Я кажу — води довкола багато,— пояснила Сова.

— Атож,— погодився Крістофер Робін,— води багато.

— Однак прогноз поліпшується...

— Ти бачила Пуха?

— Ні. Прогноз...

— Сподіваюся, він живий і здоровий,— сказав Крістофер Робін.— Я трохи непокоюся за нього. Напевне, й Паць разом із ним. Як ти гадаєш, Сово, в них там усе гаразд?

— Гадаю, що так. Бачиш, прогноз показує...

— Ти б злітала та подивилася, як вони там. Бо, сама знаєш, у Пуха в голові тирса, і він може встругнути якусь дурницю, а я його дуже люблю, Сово. Розумієш?

— Дуже добре,— сказала Сова.— Я лечу, щоб негайно повернутися. — І вона полетіла.

Невдовзі Сова повернулася.

— Пуха там нема,— сказала вона.

— Нема?

— Він був там. Він сидів на гілляці свого дерева з дев'ятьма глечиками меду. Але тепер його там нема.

— Пуше, любий мій! — з розпачем вигукнув Крістофер Робін. — Де ж ти тепер є?

— Я тут! — відповів за спиною буркотливий голос.

— Пуше!

І вони кинулися один одному в обійми.

— Як ти сюди потрапив, Пуше? — спитав Крістофер Робін, коли зміг знову заговорити.

— Своїм кораблем,— гордо відповів Пух.— Я одержав у пляшці Дуже Важливе Повідьомлення, але в очі мені потрапила вода, і тому я не зміг його прочитати. Отож я й привіз його до тебе своїм кораблем!

Із цими словами він урочисто передав Крістоферові Робіну папірця.

— Та це ж від Паця! — вигукнув Крістофер Робін, прочитавши послання про повінь, яка оточила Паця з усіх усюд.

— А про Пуха там нічого нема? — спитав ведмедик, зазираючи Крістоферові Робіну через плече.

Крістофер Робін прочитав послання вголос.

— А-а, то всі оті "П" були Паці? А я гадав, що то були Пухи, — похнюпився Пух.

— Треба негайно його рятувати!.. Я ж був певен, що він із тобою, Пуше... Сово, ти можеш принести Паця на спині?

— Не певна,— сказала Сова після тривалих роздумів.— Є сумнів, щоб моя система заплічних м'язів спромоглася...