Вітер у вербах

І поки Ондатр метушився, зносячи на стіл тарілки, ножі, виделки та гірчицю, яку він замішав у яєчній підставці, Кріт, поволі вивільняючись від недавніх переживань, почав розповідати — спочатку трохи скуто, та згодом усе вільніше й вільніше, — як планувалося оце, як замислювалося оте, а он те, як дар небесний, дісталося у спадщину від тітки, а ген оте просто вдало трапилося під руку, а ще щось було куплене за безцінь, а ще на щось доводилося відкладати гроші та рахувати кожен пенс, у чомусь доводилося собі й відмовляти. Кінець кінцем він остаточно піднісся духом, йому захотілося обійти всі свої речі, пригорнути їх, а потім узяти лампу, щоб Ондатр побачив їх в усій красі, а потім говорити про них, говорити й говорити, не згадуючи про вечерю, якої вже давно хотілося зголоднілим мандрівникам. Ондатрові вже кишки марша грали, але він тримався як умів, на все серйозно кивав, слухаючи Крота, уважно все роздивлявся, морщив чоло і, коли йому пропонували щось оглянути, вставляв лише “Чудової” чи “Прекрасної”.

Нарешті Ондатрові вдалося заманити Крота до столу, він із серйозним виглядом узявся за відкривачку, і тут несподівано ззовні долинув звук, схожий на човгання маленьких ніжок по гравію, та приглушені звуки тоненьких голосків, серед яких можна було вирізнити уривки фраз:

— Так, стали всі рядочком… Томмі, підійми ліхтаря трохи вище… спершу прочистили горло… щоб ніхто не кашляв, коли я скажу “три, чотири!”… де малий Біллі?.. егей, ходи, всі на тебе чекають…

— Що таке? — запитав Ондатр, кладучи консервного ножа.

— По-моєму, це миші-полівки, — не без гордості відповів Кріт. — Вони завжди ходять о такій порі тутешньою округою і співають хорали. В них тут ціла громада. Ці мишки ніколи мене не минають, приходять до Кротового тупика вже в самому кінці. Я пою їх чимось тепленьким, а коли є чим, то й годую. Коли їх чую, завжди пригадую старі добрі часи.

— Ану подивимося! — закричав Ондатр, схопився з місця та побіг до дверей.

Двері відчинилися, і перед очима постало чудове, зворушливе видовище. У дворі, освітленому підсліпуватим ліхтарним ріжком, півколом, тупцяючи ніжками, щоб зігрітися, та поховавши лапки у кишені, стояло вісім-десять мишенят-полівок у червоних плетених шарфиках. Вони нерішуче зиркали одне на одного яскравими блискучими очима, тихенько хихотіли, шморгали та раз за разом утирались рукавами своїх пальтечок. Коли двері відчинилися, один із тих, що були старшими, з ліхтарем у лапці, сказав: “І-і-і — три-чотири!” — і тоненькі мишачі голоски заспівали старовинний хорал, один із тих хоралів, які складали їхні предки у скутих морозами полях з озиминою чи в засніжених закутах біля комина, а потім передали своїм нащадкам, щоб ті співали їх на Різдво під освітленими вікнами.

Хорал

Хуга, і холод, і ніч надворі,
Гей, відчиніть дітворі,
Хай не лякає вас сніг нагорі,
Дайте зігрітися в вашій норі —
Радості вам в вашій хаті!

Зимно надворі, і сльота, і сніг,

Ми вже не чуємо ніг,
Шлях наш далеко-далеко пробіг,
Мишок маленьких пустіть на поріг —
Будьте щасливі й багаті!

Скоро годинники північ проб’ють,

Мишки ідуть та ідуть,
Зірка різдвяна покликала в путь,
Щастя і радість у серці ростуть —
Збудуться мрії крилаті!

Йосиф по снігу з Марією брів,

Зірку над стайнею взрів,
Став їм притулком простісінький хлів,
Син народився, як час підоспів,
Сходить пора благодаті!

“Хто найраніше царя привітав?” —

Янгол небесний спитав.
“Вівці з ягнятами!” — хтось відказав.
Янгол всміхнувся і ласку послав
Кожній вівці та ягняті!

Ось хорал закінчився, на мить запала тиша, і мишенята, сором’язливо усміхаючись, стали крадькома перезиратися. Над землею линув мелодійний перегук далеких дзвонів, які весело та лунко виводили свою пісню.

— Гарно заколядували, дітки! — від усього серця вигукнув Ондатр. — А тепер заходьте, зігрійтеся біля каміна та перехопіть чогось гарячого!

— Так-так, мишки, заходьте, — вигукнув розчулений Кріт. — Ну чисто тобі старі добрі часи! Зачиняйте двері, заходьте і сідайте ближче до вогню. Зачекайте трохи, поки ми… Ох, Ондатре! — розпачливо вигукнув він, упав на стілець, і на очі йому набігли сльози. — Що ж ми з тобою творимо? Нам же немає їх чим пригостити!

— Доручи це мені, — анітрохи не знітившись, сказав Ондатр. — Гей, хлопче з ліхтарем! Ходи сюди. Я маю тобі щось сказати. Скажи-но мені, в таку темінь тут іще працюють якісь магазини?