Врятувати президента

Лєна відчула поколювання в животі. Вона знала, що співрозмовник не буде дошкуляти їй чутками. Він заробив колосальні гроші в тому числі й тому, що інформація, яку він отримав, виявилася на сто відсотків точною. "Кріт" в оточенні Зеленського означав щось набагато серйозніше, ніж простий витік інформації.

- Хто знає? - вона запитала.

- Ніхто, – парував він. Обоє зрозуміли, що це, м’яко кажучи, евфемізм. Олігарх діяв не особисто, він користувався надійними посередниками. Хтось мав знати. "Ніхто конкретний", — виправив він через деякий час, побачивши, що Лєна більше не ставить запитання.

- Наскільки глибоко сидить кріт?

- Я ж сказав: якнайглибше. У найближчому оточенні Зеленського.

Мокржицька вилаялась про себе. Київський відділ польської розвідки намагався допомогти чим міг, але насправді всі сподівалися, що українці самі розв’яжуть проблему. Інформація від поляків про крота покаже, що господарі не контролюють власне подвір’я. Вдруге за один день виявиться, що поляки мають кращі джерела. Наслідки поставлять під загрозу делікатні польсько-українські відносини, зіткані з мілких місць і роздратування. Тим паче, що в адміністрації, уряді та бізнесі не бракувало людей з дуже негативним ставленням до Польщі.

Для відміни, тепер їй стало гаряче.

- Детальніше, – попросила жінка.

- Це те, що мені відомо, — сказав він, уперше за всю історію їхніх зустрічей виявляючи роздратування. – Інша справа: ранкова стрілянина. Ціллю був полковник Москалевич, один із заступників керівника одного з ключових управлінь ФСБ. По ньому стріляли люди, найняті ГРУ.

Вони переходили до суті.

- Чому?

- Москалевич хотів перейти на другий бік.

- Зрозуміло. Вони затикали витік.

- Не до кінця. Москалевич був частиною великої гри. Я думаю, що все ще так.

Жінка уважно подивилася на нього. Його слова були загадкою. Чи знав він, що Москалевич мертвий? Вона не могла судити. Чоловік зосередився на водінні. Краплинки поту блищали на його лобі, а руки стискали кермо. Таким вона його ніколи не бачила.

- Яка гра? – запитала вона, впевнена, що він їй не відповість. Це торкалося суті справи: перевірки наданої росіянином інформації.

- Розкриття менших секретів, щоб приховати більші.

Лєна надставила вуха.

- А щось конкретніше?

- Замах на Зеленського – це лише перший етап, – продовжив олігарх, ніби не звертаючи уваги на питання. – Другий етап проходитиме одночасно з першим. Він встановлює війну і те, що буде після війни.

- Ти знаєш, що це буде?

- Це мають вирішити самі твої польські колеги, Лєна. А може, тобі більше подобається Дорота?

Жінка завмерла. Зміна теми її здивувала, а зміст повідомлення шокував. Її камуфляж видавався повним і щільним. Підготовка тривала досить довго, щоб передбачити всі загрози. Якби вона була надто самовпевненою, це можна було б пояснити її молодістю та відносно невеликим досвідом. Але старий лис, полковник Малішевський, також вважав, що виявити її справжню особу малоймовірно.

- Я не розумію, про що ти говориш.

- Я стільки разів давав зрозуміти, що ви повинні сприймати мене серйозно, – прогарчав чоловік. Він уже не міг терпіти; рум'янець злості наповз на щоки. – Ти здавалася надто ідеальною, щоб бути справжньою. Я перевірив вас, навіть без особливих труднощів. Ваш шеф — майор Філіп Вайман, так?

Викриття виявилося повним. Лєна відчула вагу пістолета на стегні. Їй це здавалося неймовірно недостатнім.

- Ви поставилися до мене, як до інструмента, – гарчав співрозмовник, як злий пес. – Ніхто цього не робить, ніхто. Ті, хто спробував, пошкодували.

Вона важко ковтнула через пересохле горло.

- Так чому ти мені допомагаєш?

Він мовчав. Можна було припустити, що йому самому було важко відповісти. Вони довго їхали, не кажучи ні слова. За вікном проминав Київ, оманливо строкатий, метушливий і нервовий.

- Одне запитання, – тихо сказала вона.

- Останнє. я мушу йти

- Звідки ти взяв цю інформацію? – запитала Лєна. Побачивши вираз на обличчі чоловіка, вона різко виправилася. – Я не запитую про конкретне джерело.

- Ти питаєш про себе чи про Москалевича?

- Про одне і про друге.

Він вперше подивився на неї. Здавалося, він зрозумів суть запитання. Його гнів минув, але Лєна все ще боялася. Було щось у ньому, чого вона не могла зрозуміти.

- Про вас мені розповіли наші. Спитайте їх, чи вони щільні, бо я не знаю. Мої російські контакти допомогли мені отримати інформацію про Москалевича. Я не сказав їм, навіщо вони мені потрібні. Просто.

Згадані контакти мали мати місце на дійсно високому рівні. Про дату початку війни та черговий замах на Зеленського в Росії знали одиниці. На самісінькій верхівці. Незважаючи запевнення чоловіка, Лєна мусила враховувати, що більше не буде анонімною для росіян.

Він різко загальмував і зупинив машину біля тротуару. Вони знаходилися на вулиці Банковій, за квартал від офісу президента.

- Все ж таки я бажаю тобі всього найкращого, – сказав він. - Дивитися за собою.

- А ти?

- Я виїжджаю. В аеропорту мене чекає літак.