Врятувати президента

Через кілька кроків їх зупинив подив. Повітря було важким, наповненим задушливим димом згорілого ракетного палива й темним від диму, що робило його практично неможливим для дихання. Назустріч їм летів гелікоптер на висоті не більше ста метрів, ще один сьогодні. Він наближався дуже швидко. Кшептовський уважно подивився на нього. Характерна довга морда, плоский силует, короткі крила з прикріпленими контейнерами для зброї, подвійний вертикальний хвіст... а також подвійний ротор, який неможливо сплутати ні з чим іншим.

Наближався російський ударний вертоліт КА-52, він же "Алігатор". А за ним ще один. Збоку є ще один. Це вже не був старий добрий Мі-24, це було щось набагато небезпечніше.

- Падай, – заревів Кшептовський, усвідомлюючи, наскільки пізнім і непотрібним був його крок. Якщо російський пілот вирішить відкрити вогонь, його ніщо не врятує. Однак його інстинкти виявилися сильнішими: він вдарився грудьми об тротуар, ткнувся головою в руки, підігнув ноги. Земля здригнулася. Шум боляче різав барабанні перетинки.

Гелікоптер пролетів просто над головою і помчав до аеропорту.

Закопанець підвівся на коліна й озирнувся. Три вертикальні вежі чорного маслянистого диму перетинали горизонт. Поруч, біля злітно-посадкової смуги аеропорту "Антонов", стояли кілька десятків вертольотів: важкі транспортні Мі-8, літаючі танки Мі-24 і "Алігатори". Повітря знову й знову освітлювалося вогнем ракетних залпів. Затріщали гармати та кулемети. Кілька транспортників сідали, щоб висадити десант. Інші, легші на групи солдатів, піднімалися і робили великі петлі, виконуючи роль страховки.

- Прокляті росіяни, – прошипів Кшептовський.

- Десант? – запитала Кіка, підводячись. Рука, яка тримала "глок", все більше й більше кровоточила.

- Здається, так, – відповів він. – Тікаємо звідси.

- Але вони…

- Бажають захопити аеропорт, – нетерпляче пояснив він. – Дорога повинна бути вільною.

- Моя сестра… – сказала Завадська.

- Ходімо.

- Я не покину її.

Він різко підняв жінку на ноги.

- Могла б подумати про неї раніше.

Не намагаючись бути ніжним, він підштовхнув її до машини. Кіка кинула на нього несхвальний погляд. Він проігнорував її. Гуркіт бою не тільки викидав адреналін, але й повертав небажані спогади. Кшептовський надто багато пережив, надто багато бачив страждань — він просто хотів утекти звідси якомога далі. Ця війна не була його війною.

Кашляючи, вони підійшли до машини. Кіка штовхнула Завадську на заднє сидіння й сіла поруч. Закопанець скочив за кермо. Двигун завівся, і машина поїхала, з писком шин по бруківці вулиці. Кшептовський не встиг запустити навігаційну систему і підозрював, що, оскільки росіяни вирішили розпочати відкритий напад на аеропорт, вони подбали про те, щоб порушити українську систему зв’язку та управління, яка також включала мобільний зв’язок та інтернет. Він їхав напам'ять, постійно прискорюючись на прямих. Двигуни вертольота дзижчали, як рій гігантських розлючених джмелів. Поляк повернув ліворуч, ледь не потрапивши в аварію, тому що чоловік у літах стояв прямо за поворотом і тупо дивився на аеропорт. Закопанець дивом обминув його. Десь на перехресті промайнула сіра брила "Гвоздики". Краєм ока він помітив чергу сяючих снарядів, що летіли до одного з вертольотів. Мабуть, українська ППО прокинулася.

Перед Кшептовським була довга пряма ділянка. Він натиснув на педаль газу. Немолода вже машина перевисила сотню, колесо провалилося в яму, автомобіль сіпнувся, Кшептовський протидіяв кермом, на мить був упевнений, що його занесе, але зумів відновити контроль над транспортним засобом.

Він наближався до перехрестя з магістральною дорогою в бік Києва. Бій швидко залишався позаду.

З протилежного боку наближалася військова вантажівка, набита солдатами. А за нею ще одна. Кшептовський радше відчув, ніж почув наростаючий рев двигуна літака. Він глянув праворуч. "Алігатор" летів перпендикулярно до дороги, низько, мало не шкрябаючи черевом по гілках. Він швидко наближався, був настільки близький, що Кшептовський міг чітко розгледіти голови обох членів екіпажу в шоломах. Кількість зброї, підвішеної під крилами, здавалася нескінченною.

Сам він натиснув педаль газу до упору.

Машина з ревінням двигуна порівнялася з першою вантажівкою. А потім "Алігатор" випустив ракети. Їм знадобилося півсекунди, щоб вразити мішень. Грім буквально розривав барабанні перетинки, тиск повітря піднявся до жахливих значень. Частину дороги охопив дим і вогонь, знищивши всі три автомобілі.

У своєму останньому спалаху свідомості Кшептовський зареєстрував жахливо-яскравий спалах, який повністю позбавив його здатності бачити. Він також перестав чути: шум був надто сильний. Він відчував, ніби летить в повітрі; хвиля страшного жару огорнула його.

Останнім сенсорним враженням був глухий удар, а потім ще один.

Згодом усе замовкло й затихло, але закопанець цього вже не чув.

***