Врятувати президента

Захар одягнув навушники та закрив люк. Темряву клаустрофобічного інтер'єру освітлювали лише дві крихітні лампочки та слабке світло екранів ТОПАЗу. Він відчув знайоме поколювання в шлунку: так було завжди, коли він сідав на командирське крісло й зачиняв люк. Брязкіт цього залізяччя зазвичай сповіщав про початок битви. Потім він це переживе, але перші хвилини будуть важкими. Він намагався не думати про це.

Раніше він пройшов "суху" підготовку зі своїми людьми поза гаубицею. Він знав, що не може засипати їх словами, бо вони все одно мало що запам’ятають. Він просто хотів, щоб вони відразу вбили собі у голову декілька основних речей.

- На фронті гармата або рухається, або стоїть на місці, – сказав він, пропонуючи всім трьом цигарки та дійшовши висновку, що, якщо й надалі буде таким же щедрим, то сам скоро стане тютюновим стерв'ятником. – Стоїмо, коли стріляємо. Робимо один або кілька пострілів, залежно від конкретної ситуації, а потім максимально швидко відходимо на нову позицію. Загальне правило таке: стріляй і геть, може, виживеш.

Всі радісно заіржали. Захар здивувався. Він ніколи не вважав себе дотепною людиною. Можливо, йому варто змінити думку про себе.

- Отже, ми займаємо позицію, або, зробивши постріл, змінюємо позицію. Ситуація перша: їдемо на позицію. Я вказую місце і водій зупиняється. Тоді даю команду: бій! Все просто: до бою! Тоді ви, – він подивився на обох єфрейторів, – розблоковуєте гармату й піднімаєте ствол. Монтуєте компасні транспортири PG2. Цей ось компас. Потім вже разом ми перевіряємо внутрішній зв’язок і зв’язуємося з командиром взводу. Я доповідаю про готовність. Отримую дані від взводу чи батареї, даю команду. Даємо вогонь; раз, два, три, скільки потрібно. Даю команду: відбій. Робимо те ж саме, тільки навпаки. Опускаєте ствол, блокуєте гармату, розбираєте компас, перевіряєте зв'язок, я подаю команду: поїхали, і ми хапаємо ноги в руки.

Всі знову зареготали

- Поки ясно?

- Ясно, пане сержанте.

У нього ще ніколи не було більш уважної аудиторії. Всі були в захваті, але вперше Захарові спало на думку, що, може, все буде не так вже й погано.

- Ну, тоді до машини.

Матвійчук скочив на вежу, краєм ока помітивши, що двоє стрільців пішли безпечнішим (хоча й дальнім) шляхом через задній люк, трохи вище рівня траків, яким зазвичай завантажували боєприпаси. Задихаючись і натикаючись на десятки виступаючих елементів (про тісноту "Гвоздики" ходять легенди, особливо після заряджання боєприпасів, а снарядів у них було вище криши), всі зайняли свої місця і втиснулися головами в надто тісні навушники. Комбінезони також виявилися занадто тісними, через що обидва товстуни були більше схожі на фігуру Бібендума з відомої реклами "Мішлен", ніж на небезпечних воїнів. Захару захотілося засміятися. Якби росіяни їх зараз побачили...

- Добре, – сказав він, закусивши губу, щоб зберегти серйозне обличчя. – Зв'язок.

Перевірили. Все навіть діяло. Інтерком працював бездоганно. Так само перевіряли зв’язок на рівні гармата – взвод – батарея – штаб, пов’язаний із системою цифрового обміну даними "Фонет". Вона також працювала без проблем.

Поставили галочку.

Тоді почалося справжнє веселощі. Захар мав навчити заряджаючого і навідника основам роботи. З першим працювати було відносно легко. Спітнілий єфрейтор (для друзів - Серьожа) сяк-так засвоїв правила комплектації зарядів ("Гвоздика" стріляє так званими боєприпасами роздільного заряджання), підбору відповідного запалу та впровадження налаштувань. Теорію якось вивчив, а на практиці було гірше. З першої спроби Серьожа порізав собі пальці, вдавлюючи снаряд до колиски, а відразу після цього сильно вдарився головою об снаряди, тож кілька хвилин йому не було втіхи, бо він просто сидів, поперемінно дихаючи. на руці і кліпаючи очима. Захар намагався мислити позитивно: можливо, це допоможе єфрейторові запам’ятати цей урок і стати обережнішим.