Врятувати президента

- Думаєш, я про це не знаю, Кравченко? – відразу розлютився капітан. Захару спало на думку, що саме так мала виглядати розмова командира батареї з його начальником, командуючим дивізіоном майором на прізвисько Старий. Перший наказував, другий протестував і розмовляли, звісно безрезультатно, бо наказ треба було виконувати, як в армії. – Батареї негайно вступити в бій. Ціль: злітно-посадкова смуга аеропорту.

Кравченко продовжував обговорювати, а Захар уже думав над завданням. Що, на його думку, мало сенс попри заперечення лейтенанта. Він не дуже знав про способи десантування, але знав, що друга атака незабаром послідує за першою. І це вже будуть не гелікоптери, які обов’язково повільні та мають відносно низьку вантажопідйомність, а потужні транспортники, які перевозять у своїх подібних печерам надрах не лише сотні додаткових солдатів, а й важку техніку, включаючи бойові машини піхоти та гармати. Якщо така армада висадиться в Гостомелі, ніяка сила не вижене росіян. Тому її потрібно запобігти цьому, зробивши полосу непридатною для використання. А яка відповідь могла бути у командира щодо пропозицій труса? Ну, не в перший раз в історії війни.

- Позиції, – продовжив капітан, зламавши опір Кравченка. – Перший взвод займе північно-східний край міського парку. Праворуч від нього другий взвод. Завдання дають командири взводів. Не забудьте призначити чергового. До роботи... і бажаємо успіху, панове. Слава Україні.

- Героям слава! – відповіла батарея, навіть не з половиною такого ентузіазму, як минулого разу.

Вони зайняли свої місця у вагонах, усі не підозрюючи, що їх чекає, тому були подвійно налякані, з тупими виразами обличчя, незграбні.

Заревіли двигуни.

Шість "Гвоздик", тягнучи за собою довгий хвіст своїх попутників і пускаючи жахливий дим із вихлопних труб, рушили прямо в бій неподалік.

Першим їхав Захар. Він сидів на вежі й дивився на хмарне небо, яке час від часу переривалося сяючими смугами куль чи ракет. Звуки інтенсивної стрілянини лунали зліва і справа, бої жорстоко спалахували і так само раптово закінчувалися. Гелікоптери робили широкі кола, захищаючи штурмовиків, які билися на землі, насторожені, готові в будь-який момент розірвати найменші ознаки опору.

"Диво, що нас ще ніхто не помітив", — подумав сержант.

Їхати було недовго, поруч був міський парк, мабуть тому вдалося доїхати непоміченими. Місце вибрано дуже вдало - батарея сховалася між деревами, що прикривали всіх, і в той же час була близько до цілі.

- Сержант Матвійчук, чергова гармата, – почув він у навушниках голос Кравченка.

- Прийняв, – неохоче сказав Захар.

Він міг цього очікувати. Лейтенант повірив у його здатність справлятися зі складними ситуаціями, і на пост чергової гармати вибрали найдосвідченішого з особового складу. "Гвоздика" Захара мала служити страховкою для взводу та боротися з можливими загрозами прямою наводкою.

Шкода, що його люди раніше ще не стріляли.

Все було імпровізовано, хоча теоретично командування підготувало план. Всупереч запереченням Захара та інших (крім лейтенанта Кравченка), один із варіантів передбачав висадку російського десанту та протидію йому через заздалегідь підготовлені вогневі позиції, укомплектовані бійцями бригади. Але оскільки більшість важкого озброєння було направлено на схід, на Донбас, Запоріжжя, Харків і Суми, Гостомель спочатку мала обороняти лише легка піхота, озброєна кулеметами та гранатометами. Резерв становив посилену моторизовану роту, на випадок проблем підтримувала добірна батарея "Гвоздик" з дивізії "Чорні ворони", а якщо ситуація ставала критичною, то в бій мали вступати решта гаубиць частини, а також – значно пізніше, через відстань, яку потрібно було подолати – вбивчі "Піони".

Але все це в теорії.

Батарея прямувала на позиції, але ніхто не мав поняття, де вона буде вести бій, і чи воювала взагалі згадана в плані резервна піхотна рота. Ні капітан, ні Кравченко про це не згадували. Батарея мала вступити в бій одна. Наказ був лише вести вогонь по злітній смузі, але Захар добре знав, що, відкривши вогонь, вони відразу ж викличуть протидію ворога. Хто їх тоді захистить? "Гвоздики" були позбавлені кулеметів: вони мали стріляти з гармат по піхоті та вертольотах? Так, можна, але це не найефективніший спосіб боротьби.

Тож хвилювався Захар, а ще його хвилювало, чи їде Уляна, і чи благополучно доїде до кордону, хвилювався за своїх єфрейторів і хвилювався за завдання. Поки що російські гелікоптери лише зависали біля периметра злітно-посадкової смуги або навіть зависали над нею, але помітити їх могли будь-коли.

Могли, але не помітили.