Все ясно

Не будеш що?

Не буду залишати тебе саму.

Пройшла половина другого місяця його роботи, коли двоє чоловіків з млина постукали у двері її будинку, їй навіть не потрібно було питати, чого вони прийшли, - вона одразу ж осіла на підлогу.

Забирайтеся геть! - закричала вона на них, тручи руками килим, начебто це була ще одна мова після мови чекання у вікні.

Він навіть не відчув болю, - казали вони їй, - він узагалі нічого не відчув, справді. Однак від цього вона лише ще більше і ще сильніше плакала. Смерть це єдина річ у житті, яку ви мусите усвідомити, коли вона таки стається.

Зубчате колесо дискової пилки на подрібню-вачі зійшло з кріплень і полетіло приміщенням млина, відбиваючись від стін та дерев'яних крокв і жахаючи робітників, котрі відстрибували, шукаючи сховку. Чоловік з Колок, байдужий до переполоху, який піднявся довкола, саме їв канапку з сиром, сидячи на кількох мішках муки і думаючи про щось, що сказала про щось Брід, коли колесо відбилося від металевого прута (недбало полишеного одним із робітників млина, котрого пізніше заб'є блискавка) і, набувши досконало вертикальної траєкторії, вдарило його точно посередині голови. Він глянув угору, впустив канапку на підлогу - ще побачив, як світлі скибки хліба на мить зависли у повітрі, - і закрив очі.

Зоставте мене! - волала вона до чоловіків, котрі все ще мовчки стояли біля її дверей. -

Ідіть геть!

Але ж нам було сказано…

Йдіть! - кричала вона, б'ючи себе в груди. - Забирайтеся!

Але наш господар сказали… .

Ах ви ж, байстрюччя! - вигукувала Брід. - Лишіть горе тим, кому гірко!

Ой, та він же не помер, - нагадався товстіший із прибулих.

Що?

Він не помер.

Він не помер? - перепитала вона, підіймаючи голову з підлоги.

Ні, - сказав інший. Зараз ним опікується лікар, втім, здається, є невелике ушкодження, яке виправити буде неможливо. Можете побачити його, якщо хочете. Правда, вигляд у нього не дуже. Ну так, трошки, але крові було небагато, хіба там з носа і з вух, та і на обличчі лезо лишило все більш-менш на своїх місцях.

Плачучи ще більше, ніж коли вона почула про уявну смерть чоловіка, Брід кинулася до чоловіків і вдарила кожного з них по носі з усією силою, на яку могла спромогтися її п'ятнадцятирічна рука.

Чоловік з Колок взагалі залишився фактично неушкодженим. Вже за кілька хвилин до нього повернулася свідомість, він встав і зміг сам іти, сам продефілював по заплутаних і брудних переходах лазарету лікаря (а за відсутності клієнтів постачальника провізії) Абрагама М.

Як тебе звати? - спитав лікар, міряючи діаметр колеса штангенциркулем.

Я -

Чоловік з Колок.

Дуже добре, - сказав він, легенько торкаючи один із зубців колеса. - А ти пам'ятаєш, як звати твою жінку?

Звичайно - Брід, її звати Брід.

Добре, добре. Ти пам'ятаєш, що з тобою сталося?

У моїй голові застрягло колесо від циркулярної пилки.

Ум, прекрасно, - лікар продовжував вивчати зубці колеса. Воно нагадувало йому сонце о п'ятій годині вечора, коли воно сідає за горизонт, як саме колесо зайшло в голову чоловіка з Колок, - все це разом нагадувало доктору про обід - найулюбленішу справу його дня. Ви відчуваєте біль?

Знаєте, це щось інше. Не те щоби якийсь біль. Це щось таке, як туга за батьківщиною.

Ага, добре. Значить, туга за батьківщиною. А тепер спробуйте простежити очима за моїм пальцем. Ні, ні. За оцим пальцем… Дуже добре. А перейти зі мною через кімнату зможете?… Прекрасно.

І тут чоловік з Колок без жодної на те підстави зненацька грюкнув кулаком по столу й закричав: Ти, товстий засранцю!

Перепрошую? Що?

А що тільки що сталося?

Ви назвали мене засранцем.

Що справді?

Так і було.

Пробачте. Ви зовсім ніякий не засранець. Я дуже перепрошую.

Можливо, ви просто…