Вурдалак

– Як нам їх знайти? – Седоусый взял старика за плечи и посмотрел ему в глаза так, словно хотел заглянуть ему в душу. – Ти казав, вони міняються місцями – коли це станеться? Скільки їх іще є?

– Наступної ночі це має статися. Тут п’ятеро, виходить, там четверо залишилося і їхній ватажок – Веніамін. Усього п’ятеро.

– Сподіваюся, ти не брешеш, старий! – Седоусый убрал руки с его плеч и добавил: – Інакше на тебе чекає люта смерть!

– Смерті я не боюся. – Старик вытянул, освободив от рубахи, шею. – Рубай хоч зараз! Через онуку був холуєм в упирів… Тільки прошу, панове козаки, дати мені побачити, як ви їх усіх у пекло спровадите разом з триклятим Веніаміном – горіти йому вічно в пекельному вогні!

– Добре! Розповіси нам, як подолати цю нечисть? Адже вона вночі силу має неймовірну, а мерця шаблею не зарубати.

Базыль все это время чувствовал себя, как в полусне, рассказ старика едва пробивался в его сознание. Его лихорадило, целая рубашка и свитка, которые дали ему казаки, не могли его согреть, хотя солнце уже поднялось и дарило тепло летнего, июньского дня.

– Малий, що з тобою? – Седоусый заметил его состояние и подсел ближе.

Старик отвлекся от рассказа об упырях и, прищурившись, с ненавистью произнес:

– Покусали його упирі – тепер і він стане одним з них.

Молодой казак вскочил, выхватил саблю из ножен и занес ее над Базылем, но седоусый прикрыл того рукой и строго сказал:

– Не чіпай малого!

– Ти чого, Назар?! – взвился молодой казак. – Він же незабаром стане упирем, та й не нашої він віри – бачив у нього, коли він перевдягався, латинський хрест на шиї!

– А я бачив його рану – укусили, а кров не пили! Засіб є, який йому допоможе!

Седоусый стянул с дрожащего от лихорадки и страха Базыля свитку и рубашку, снял повязку с раны, которая все еще кровоточила. Подошел к выложенным в ряд телам упырей с пробитым колом сердцем. Выбрал молодую женщину, сейчас ее лицо было спокойно и прекрасно. Не верилось, что она была исчадием ада и погубила не одну христианскую душу. Седоусый наклонился, взял пригоршню земли и смешал ее с кровью женщины-упыря. Вернувшись к Базылю, он приложил землю к ране и плотно ее примотал. Базыль с удивлением отметил, что, после того как к ране приложили прохладную землю, ему стало легче.

– Як твоє ім’я, хлопець? – спросил седоусый.

– Базыль…

– Якесь чудне! – недовольно покрутил головой горбоносый казак.

– Василь по-нашому, – улыбнулся седоусый. – До ранку тобі має полегшати. То нічого, що ти віри латинської, головне, що віриш в нашого Господа Бога, а йому все одно, як ти хрестишся, важливіше, щоб віра в серці твоєму була!

– А якщо хлопцю не полегшає? – скептически произнес молодой казак.

– Тоді й думати будемо! – отрезал седоусый и вновь обратился к Базылю: – Де твої рідні, чому ти опинився в цьому краї?

Базыль испытывал доверие к седоусому и сердцем чувствовал, что тот его в обиду не даст. Поэтому он не стал таиться и рассказал о гибели родителей в Нежине.

– Так він ще й лях! – воскликнул молодой казак.

– Війна робить жорстокими серця, і тоді все на світі стає двоколірним, – сказал седоусый. – Є ворог і є друг – іншого не дано. Батько Хміль підняв повстання, і його підтримали народ і козаки не просто так. Земля ця споконвіку була наша, українська, а ми тепер на ній не господарі – холопи у ляхів. Нашу віру православну ляхи утискали, закривали наші церкви, влаштовували в них костьоли. Коли була згода між нашими народами, то не було війни, а воювали ми проти спільного ворога – Оттоманської Порти і кримських татар, які чинили набіги на наші землі, грабували і вбивали, обертали селян на рабів. Хочеш, Василю, жити на нашій землі? Приймай наші закони, поважай наші звичаї і віру і не нав’язуй свою. Коли всі так будуть робити, запанують мир і злагода між нашими народами. До речі, щоб ти знав, Василю, серед славного козацького лицарства досить багато ляхів і людей інших національностей.

Базыль, слушая седоусого казака, доверчиво смотрел на него. Тот не был похож на кровожадного убийцу, каким из разговоров шляхтичей вырисовывался образ казака-повстанца. Седоусый спас его и от упырей, и от яда упыриного, впрыснутого в рану, и от своих спутников.

– Назар, досить марно теревенити! – вмешался горбоносый казак. – Зараз нам треба придумати, як зустріти вночі упирів. Їх буде п’ятеро, а нас усього троє.

– Було б срібло, вилили б кулі, – задумчиво произнес седоусый Назар. – Кажуть, вони допомагають здолати цю нечисть.

Базыль, ощущая, что ему становится все хуже и хуже, вытащил мешочек с серебряными монетами и протянул казаку, но тот лишь отрицательно мотнул головой:

– Не можна з грошей відливати ці кулі, бо не будуть вони тоді мати сили проти нелюдів. Можна тільки з прикрас.

Тогда Базыль сорвал с шеи серебряную цепочку с крестом и молча протянул ее седоусому.