З часів неволі. Сосновка-7

Балачки тривали ще якийсь час, а потім гурт розбрівся по бараках з твердим наміром продовжити співи завтра або коли захочеться. Я взяв під руку Польового і відокремив від гурту:

— Пане Омеляне, ви знали Тараса Чупринку?

— Знав. Ми зустрічалися на нарадах. Було це нечасто. Тоді, коли треба було обдумати чи узгодити якусь загальну проблему.

Конспірація вимагала найменше особистих зустрічей з командиром УПА.

Кожен з обласних командирів галицьких областей мав фактично повну самостійність і відповідав за особовий склад, його забезпечення, збереження і операції. Ми більше підтримували зв’язки по горизонталі і часто з обласними провідниками та військовими командирами самі домовлялися про спільні дії, а Шухевичу надсилали наші звіти. Спочатку була централізована субординація, але що далі, то ставало важче, і того ініціятива поступово опускалася вниз.

— У що були зодягнуті ваші повстанці?

— Була загальна уніформа УПА. Її шили і з німецької, і з совітської уніформ і з тканини. Часом її не вистачало і тоді штани носили німецькі чи совітські, а кітелі наші. Часом і того не було. Найважливіше — це картуз. Він завжди був наш. Проте часом бувала потреба замаскувати повстанців і тоді одягалися в різний цивільний одяг і ховали зброю. Ми знали, що з огляду на міжнародні закони про війну УПА як військова формація поневоленої нації, що бореться проти окупацій, повинна, по-перше, мати уніформу, по-друге, відкрито носити зброю і, по-третє, мати єдине командування, якому підпорядковані збройні загони і яке відповідає за їхні військові дії. Ми відповідали цим міжнародним вимогам і тільки в окремих випадках відходили від них.

— Наприклад?

— Наприклад, для розвідки або коли треба було зовсім непомітно перевести сотню в іншу область. Від 1947 року після другого переводу частини УПА на Захід і децентралізації всієї національно-визвольної боротьби, таких випадків ставало більше.

Ми попрощалися.

“Сексот” Білокобила

Якось були привезли з Харківської области Миколу Білокобилу, засудженого за антирадянську агітацію і пропаганду. Було йому років 25–27, стрункий, мав правильне продовгувате обличчя, світло-сірі очі й темно-русе волосся (щоправда, всі ходили стрижені, то колір волосся не дуже був помітний, та як відростало з сантиметр-півтора можна було роздивитися). Харківський обласний суд засудив Білокобилу до п’яти років таборів суворого режиму. Продав Миколу товариш по роботі. Після суду харківські чекісти довго намовляли його на співпрацю. І зрада друга, і це намовляння викликали в нього люту ненависть до сексотів. Його охоплював жах, що йому ж пропонували таку роль. Думав, що може хтось в його становищі погодився на співпрацю і приїхав у табір сексотом і тепер ходить поміж чесних людей, підслуховує й доносить!

О, santa simplicitas! (О, свята простота!) він ще не знав, що політика — це така справа, яка часто примушує й порядних людей до брехні, лукавства та різних хитрощів. Боротьба між націями надзвичайно складна. Вона відбувається у всіх сферах людської діяльності, і кожен народ у боротьбі за виживання застосовує всі методи, які тільки спроможний вигадати. Просто у цій боротьбі ставки занадто великі — доля нації. Тож патріот, що готовий віддати життя за націю, мусить мати величезний діяпазон способів, які можна і використати перед тим, як піти на смерть!

В індивідуальному житті для шляхетної людини гідність дорожча за життя, і для збереження гідности людина йде на дуель. А в політиці, де йдеться не про особисте, а про свободу чи рабство, життя чи смерть цілої нації, коли патріот перетворює себе в інструмент боротьби, — він, ясна річ, іде на будь-яке лукавство й брехню, аби обдурити ворога з метою перемоги.

Розхожа фраза твердить: політика — брудна справа. Для кого брудна? Для обивателя — так. А чи є брудною справою для націоналістичного повстанця хитрощами й обманом заманити взвод енкаведистів у засідку і всіх перебити?! Чи є брудною справою українському повстанцеві одягтися в уніформу совітського офіцера під чужим ім’ям з партквитком комуніста пролізти в ад’ютанти генерала (наприклад Ватутіна) й передавати повстанцям інформацію про маршрут його руху?! Навпаки, це вищою мірою героїчна діяльність. Тобто брехня й лукавство в одному випадку є підлість, в іншому — дозволений моральний спосіб дії. Все залежить від того, для якої мети вдаються до обману й лукавства.

Білокобила не замислювався так глибоко. Він простий щирий чоловік і людей ділив на порядних і падлюк-сексотів. Перші — це він і всі чесні зеки, другі — це плазуни й бридкі слимаки, що гідні плювка й презирства — і більш нічого!