З часів неволі. Сосновка-7

Кожна нація, що любить свободу, вшановує своїх борців за незалежність і публічною шаною, і державним визнанням їхніх заслуг. Українська ж держава знущається з них. Вона призначила Пірусові пенсію в 75 гривень! Це ціна двох кілограмів доброї риби чи трьох кілограмів посередньої ковбаси — оце і все, мій дорогий побратиме, що ти заробив від сучасної влади своїм героїчним життям і безмежними стражданнями задля свободи неньки України! Чи потрібен яскравіший доказ антиукраїнської суті цієї влади!

Лемки — добрі вояки

Я вийшов із сушарні за годину до обідньої перерви, оглянувся, чи немає поблизу ментів, і зайшов до ливарного цеху. Майстер цеху Крот, Басараб і литовець Кравчукас заготовляли опоки для чавунного лиття.

— Здорові були, ливарники! — гучно привітався до всіх.

Вони глянули на мене й відповіли на привітання.

— Як живе сушарня? — питає Крот.

— Бореться з водою, що в дереві, — відповів я. — У нас жарко, але як же ви витримуєте, коли носите розплавлений чавун? Не завидую вам.

— Приходьте завтра о цій порі, то побачите, як ми рідкий чавун руками розносимо.

— Прийду. А наразі чи пан Дмитро вельми зайнятий? — звернувся я більше до Крота, аніж до Басараба.

— Маєте щось до розмови?

— Нічого особливого, але хотів би побалакати.

— Тут небагато роботи залишилося, то ми доробимо й без Дмитра, — каже Крот.

— Піду до роздягальні і здійму комбінезон, — звернувся Басараб до Чибриженка.

— Я зачекаю біля виходу з ливарні.

— Гаразд.

Хвилин за десять Басараб вийшов:

— Що, пане Левку, хотіли мені сказати?

— Хочу сказати, що ви доброї будови й сили чоловік. Чавун розливати — це ж треба мати неабияку силу. Та все-таки чи не втомлюєтеся в смерть на цій роботі?

— У той день, коли розливаємо, натомлююсь, а коли робимо опоки, то не важко і вчорашня втома проходить.

Прямокутної форми обличчя й велика голова, правильний прямий ніс, високе чоло, сірі з зеленкуватим відтінком спокійні очі, чітко окреслені губи й доволі широке підборіддя надавали йому фундаментального вигляду, що недвозначно промовляв: ця людина не смикається туди-сюди, не хитається за мінливим настроєм, а коли вже за щось береться, то береться серйозно, послідовно й ґрунтовно.

— Пане Дмитре, то правда, що ви брали участь в операції знищення польського генерала Сверчевського на псевдо Вальтер?

— Гаразд, розповім. Але почну з того, що народився і виростав я на Лемківщині на так званому Закерзонні. У нашій місцевості ОУН мала доволі розвинену структуру і коли 1942 року почала створюватися УПА, то все населення виявило велику активність. Справу створення УПА із рук ОУН перебрало на себе все сільське населення. Знаєте, що у нас терен гірський. У горах викопали великі бункери для переховування зброї й людей, а не раз рятувалися в них від німецьких бомбардувань. А загалом ми більше квартирували по сільських хатах. Населення нас не зраджувало, бо ми і населення — це було ніби одне й те ж. Для лікування поранених обладнали кілька підземних шпиталів. У моєму терені в одному шпиталі з нашими лікарями працювали два хірурги жиди. Наші повстанці врятували їх від німців, коли німці готували їх до страти. Прийшли москалі. Я був у сотні Хріна. Хрін сказав жидам: “Ми вас врятували від смерті. Ви чесно лікували ранених повстанців. Тепер прийшла інша влада, комуністична, і ви можете вийти з підпілля і спокійно жити, де схочете. Будемо вважати, що своєю працею у підпільному шпиталі ви заплатили нам за порятунок ваших життів. Ми взаємно квиті”.

Порадившись, вони відповіли: “Ми лікували поранених повстанців не тільки в подяку за порятунок нас від смерті, але й тому, що вашу боротьбу проти окупантів за незалежність України вважаємо за справедливу, і тому ми вирішили залишитися з вами і далі допомагати вашій війні за свободу”.

— Сотенний Хрін, — продовжив розповідь Басараб, — і всі ми подякували їм і залишили їх у шпиталі.

— Що було далі з цими євреями?

— Давайте повернемося до них пізніше. А тепер хочу продовжити про події, як вони розвивалися.

— Добре, добре.

— Отож за 1942 і 1943 роки у нашому Закерзонні сформувалася і діяла в наступні роки доволі сильна західна частина УПА чисельністю понад 5000 повстанців. Це не велика кількість, але сотні мали добрі прямі і конспіративні зв’язки з селами. У гірській місцевості створено багато построїв, прихованих складів зброї. Налагодили (селяни для нас) постачання одягу, взуття, харчів. Села поповнювали наші людські втрати.

Польське підпілля було різне: одні орієнтувалися на лондонський еміграційний антикомуністичний уряд, інші — на комуністів і, відповідно, на червону Москву. За німців ми воювали проти німців і проти польських червоних.

З антикомуністичною польською партизанкою (Армією Крайовою — АК) якийсь час були мирні взаємини. Навіть бували випадки, коли вони закликали нас разом з ними бити польських комуністів. Було приємно і трохи дивно чути, як вони кричали: “Браття українці, биймо комуністів!”