Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

— У такому разі питання: Литвин йому сказав, щоб він почав поширювати наклеп саме з тебе, мого друга, чи просто сказав поширювати між в’язнів? Якщо перше, то дурницю зробив Литвин, якщо друге, то дурницю зробив Клименчак. Виявилося, що і перший і другий тебе не знають: вони не подумали, що ти мені відразу повідомиш.

— А може, Литвин думав, що ти будеш носити ганьбу і не здогадаєшся провести просту оперативно-слідчу операцію, яку в умовах замкнутого контингенту людей зробити дуже просто, а ти здогадався. І замість зганьбити тебе, Литвин підставив свого агента.

До речі, забігаючи наперед, скажу, що чекісти врахували цей досвід і більше ніколи впродовж усього мого двадцятип’ятирічного ув’язнення не вдавалися до таких примітивних способів дискредитації.

— Як ти думаєш, Степане, кого ще з Українського національного комітету чекістам вдалося завербувати?

— Поки що так явно не видно. Будемо придивлятися. Час покаже.

— Дякую, Степане, що ти мені відразу сказав і тим допоміг відразу покласти край Литвиновій затії.

— Та як же я міг інакше!

— Ти не знаєш, де тепер працює Кравчук?

— Он у тому цеху № 2 обстругує ніжки до табуреток.

— Ходімо туди, відірвемо його від верстата.

— Іди, Левку, а я піду в третій цех до Гната. Маю з ним щось побалакати.

Ми розійшлися.


Дещо про різницю між бандерівцями і мельниківцями

Я знайшов Кравчука. Він саме складав обстругані ніжки для стільців на вагонку. Потім відвіз їх до складального цеху, і ми вийшли з цеху на подвір’я.

— Степане, ти обіцяв докладніше розповісти мені про Кащука.

— Ходімо он у ті стоси дерев’яних брусів і деталей. Сховаємося, щоб менти не бачили, і побалакаємо.

— Ходімо. Ти казав, що він єдиний на всю зону мельниківець.

— Вся повстанська війна пішла під прапор Бандери, і, як я тобі вже казав, всі ми тут бандерівці.

Одне слово, коли Степан Кравчук створював у совітській армії в Середній Азії підпільну групу, то ще не знав різниці між мельниківцями й бандерівцями. Багато у концтаборі таких, які боролися за незалежну Україну і не думали, що колись будуть названі бандерівцями. Різниця між бандерівцями й мельниківцями мала значення в 1940–1941 роках, а пізніше вона зникла.

Мельник і його послідовники в ОУН вважали, що самим Україну не звільнити і треба домовлятися з німцями про співпрацю.

Бандера і його послідовники в ОУН були за те, щоб покладатися на власні сили. Кащук, з яким Степан обіцяв познайомити мене, вважав, що мельниківці були за віком старші й досвідченіші і вони бачили — власних сил не вистачить. Не дуже вони довіряли німцям, але вважали за необхідне пробувати з ними домовлятися, щоб ті визнали ОУН за сторону у війні проти Москви і потім гарантували автономію Україні. 1940 і 1941 року в німецькому вищому керівництві не було одностайної думки щодо українського націоналістичного руху. Начальник генштабу Браухич, генерал Лемніцер, а ще ідеолог нацизму — один прибалтійський німець були за те, щоб українців прийняти за союзників у війні і потім Україні надати повну незалежність. Еріх Кох, Борман були проти, а Гітлер мовчав.

Коли війна почалася, все ще не ясно було, куди схилиться Гітлер. Саме це й роз’єднувало українські національні сили. Як відомо, у квітні 1940 року у Кракові на об’єднаній конференції українських партій був створений тимчасовий революційний уряд на чолі з Ярославом Стецьком. Коли німці захопили Львів, керівництво українських сил вирішило проголосувати за відновлення української державности. Окрім пропагандивного, цей акт мав чисто тактичне значення — він мав виявити справжні наміри Німеччини як держави щодо України і тим самим покласти край коливанням і роздвоєності в самому керівництві українських сил. У час проголошення відновлення української держави оприлюднили склад тимчасового уряду (що його створили були 1940 року в Кракові) і почали створювати свою поліцію і збройну самооборону.

Через два тижні німці вчинили розгром: заарештували понад 200 керівних українських діячів і запроторили їх до концтабору в Заксенхаузен, багатьох розстріляли. Це була відповідь на українські самостійницькі домагання.

Минуло з півроку, заки ОУН в умовах підпілля поновили свої структури і зв’язки. Оновлений Провід ОУН у квітні 1942 року видав директиву, якою німців кваліфікував за таких же ворогів, як і москалів, і закликав до нещадної боротьби як проти одних, так і супроти інших. Сумніви в середовищі мельниківців розвіялися, і вони перейшли до бандерівців. Мельник із невеликою групою залишився в Чехії, так в Україні мельниківців майже не стало.

Коли почала створюватися Українська народно-революційна армія (УНРА), а з 1942 року — й УПА, то окремі сотні мельниківців були успішно, тобто мирно, підпорядковані бандерівському керівництву ОУН.

— На жаль, і бандерівці не здобули самостійности України. Отже, виникає запитання: чи варто було воювати? Коли б не воювали проти німців, німці б не знищили силу-силенну щирих патріотів. Коли б не продовжили боротьбу і не воювали проти москалів, може б, не загинули б мільйони українців? — скрушно знизав плечима оповідач.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Третий звонок
Третий звонок

В этой книге Михаил Козаков рассказывает о крутом повороте судьбы – своем переезде в Тель-Авив, о работе и жизни там, о возвращении в Россию…Израиль подарил незабываемый творческий опыт – играть на сцене и ставить спектакли на иврите. Там же актер преподавал в театральной студии Нисона Натива, создал «Русскую антрепризу Михаила Козакова» и, конечно, вел дневники.«Работа – это лекарство от всех бед. Я отдыхать не очень умею, не знаю, как это делается, но я сам выбрал себе такой путь». Когда он вернулся на родину, сбылись мечты сыграть шекспировских Шейлока и Лира, снять новые телефильмы, поставить театральные и музыкально-поэтические спектакли.Книга «Третий звонок» не подведение итогов: «После третьего звонка для меня начинается момент истины: я выхожу на сцену…»В 2011 году Михаила Козакова не стало. Но его размышления и воспоминания всегда будут жить на страницах автобиографической книги.

Карина Саркисьянц , Михаил Михайлович Козаков

Биографии и Мемуары / Театр / Психология / Образование и наука / Документальное