З часів неволі. Сосновка-7

Далі необхідно вивчати особливості національно-визвольних рухів в Естонії, Латвії, Литві, Білорусії, Вірменії, Грузії. Треба уважно приглянутися до молодих українських, російських, татарських та інших антирадянщиків, яких достатньо зібрала Москва у Мордовію.

Я поставив собі за мету молодих повстанців підносити до рівня провідників. Термін ув’язнення необхідно використати для інтенсивного вишколення, щоб після звільнення повстанці були спроможні організовувати політичних новобранців до продовження боротьби. Це завдання потребувало проведення індивідуальних бесід з багатьма націоналістами молодшого покоління, аби виділити найбільш підходящих, що вимагало певного часу.

Щоб зменшити хаотичність і внести найбільше організованости, необхідно було обговорити з людьми систему цієї роботи й освіти, і я попросив Віруна і Кравчука зорганізувати чоловік сім-вісім для розмови. Вони зібрали гурт біля табірної стаціонарної лікарні, і я звернувся з питанням, чи у минулому була якась практика передачі знань.

— Бувало, — каже Польовий, — у різний час різне. У післявоєнні роки до 1953–1954 року в концтаборах не було паперу і було лишень кілька олівців на всю зону. І листи додому писали на папері з мішків з-під цементу. Люди вимирали, як мухи. Не до навчання було, але й тоді українці сходились, бувало, навколо вчених і слухали розповіді з історії.

— Розповідали і ділилися знаннями, наприклад, Володимир Юрків і Ігор Кічак, — каже Ярема. —Вони багато робили для поширення історичних знань. Юрків, наприклад, знає напам’ять ухвали третього Великого збору ОУН.

— О, я це вже знаю, він мені розповідав! — підтвердив я.

— Так ось, — продовжив Польовий, — серед наших в’язнів вчених було мало, проте вони все-таки були. Наприклад, київські історики Антонович та Логвин. Антонович — це нібито син славнозвісного історика Володимира Антоновича. Він прекрасно знав історію. Його голова вміщала величезну кількість історичної інформації. Записів жодних не мав — не дозволяли менти, так він і без записів добре обходився. Коли вже дозволили папір і зошити, то надиктував кілька зошитів, і в’язні записали. Ми переписували і зберігали по кілька примірників. Менти час від часу знаходили і забирали, але ми встигали знову переписати і заховати. У нашій зоні один примірник є й тепер. Чекісти за нього не судять, бо Антонович уникав фраз, які мали б у собі пряму антирадянську пропаганду. Був непосидющий та завзятий націоналіст, і чекісти його вбили.

Історик Логвин за німців був у Київській міській раді. Вона була підпорядкована німцям і допомагала їм урядувати міським комунальним господарством.

— Це той, якому ви оголосили бойкот за зраду?

— Так, той. Зрадив він тепер, а 15 років за всяких умов і в різних таборах сумлінно і з бажанням викладав повстанцям історію.

Саме ці два вчених історики дали знання молодим бандерівцям, таким, скажімо, як Ігор Кічак, що понесли історичне знання далі і розширили табірну освіту.

— Знаєте, — продовжую знову, — початок системи вже встановлено: домовився кожного вівторка, коли працюватиму у першу зміну, зустрічатися після роботи з литовцями. Наразі Альгіс Пет-раускас познайомив мене з їхнім бібліотекарем, і він перекладає мені їхню книжку “Мова і нація”.

Середу і четвер зустрічаюся з нашими хлопцями. Решта днів — залежно від ситуації. А в робочій зоні стараюся говорити з естонцями та латвійцями. Треба б домовитися про наші зустрічі.

— Пропоную, — каже Кравчук, — зустрічатися кожної неділі в альтанці. Там нормально може сісти чоловік вісім. Треба буде більше — якось помістимося. Хоча не кожен зможе постійно ходити, кількість щоразу мінятиметься. Та й членство ж не фіксоване, відвідування вільне, і у ментів складатиметься враження як про стихійні неорганізовані зустрічі.

— Справді, як з ментами? Як вони поставляться до цих зборів?

— Треба вигадати, — зауважує Вірун, — якийсь громовідвід.

— Левку! — звернувся Ільчук до мене. — Ти куштував справжню мамалигу?

— Ні, не коштував.

— Так ось Середа Дмитро отримав передачу, і в ній — добрі кукурудзяні крупи. Він дасть, і ми зваримо справжню мамалигу.

— Кажеш крупи, а хіба мамалигу варять не з борошна?

— З борошна — це не справжня мамалига. Справжню варять з дрібнесеньких кукурудзяних круп, скажімо, з кукурудзяної манки.

— Чудова ідея! — підхопив Євген Пришляк. — Якщо прийдуть менти до альтанки, скажемо, що святкуємо мамалигою чийсь день народження. І можемо провести в дискусії час аж до обіду.

У результаті обговорення вирішили збиратися освіченим гуртом щонеділі до обіду для обговорення міжнародних подій, становища в СРСР і Україні та перспектив і методів боротьби. Результати цих обговорень нести до політв’язнів у порядку обміну інформацією.

Вирішили передплатити всі українські і основні союзні журнали. Розподілили, хто який журнал передплатить. Кожен передплатник читає свій журнал, виділяє те, що варто іншим прочитати і пускає його по колу з рук у руки. При цьому виділяє, які слід читати всім, а які — теоретикам.