За двома зайцями

П р о н я (до матері). Господи, що ж це? І він почне частуватися?

Явдокія Пилипівна. Годі, годі, Свиридовичу! Не думай!

Прокіп Свиридович. Та одну… уже б час…

С е к л и т а. То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха-ха-ха!

Прокіп Свиридович (озирається і чуха потилицю). Одну б!

П р о н я. Бо це не шинок.

Секлита. Хіба в шинку тільки й п'ють?

П р о н я. Раз у раз у шинку, а в образованих домах тільки до обіду! (Бере пляшку й чарку).

С е к л и т а. Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!

П р о н я. Не діждете!

Явдокія Пилипівна. Що це ви, сестро, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?

Секлита. Руки не одпали б!

Явдокія Пилипівна. Після пенціона?!

Проня аж тремтить од злості.

Прокіп Свиридович (до Проні), Дай мені пляшку й чарку; я замкну. (Бере, на ходу п'є дві чарки і замика в шафі).

Секлита. Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!

Проня. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!

Секлита. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!

Проня. Оту й товчіть, а мене вже вчено!

Секлита. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!

Явдокія Пилипівна. Не вашого, сестро, розуму діло!

Проня (до матері). Та попросіть її на виступці!

Прокіп Свиридович (вертаючись). Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!

Секлита. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Сірки? Адже ж старий Сірко, ваш батько, м'яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи! (Б'є кулаком об кулак).

Проня. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!

С е к л и т а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!

Проня (крізь сльози). Що ж це таке? Улізла у хату, насмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!

Прокіп Свиридович. Гур, гур, гур! Тепер, Прокопе Свиридовичу, бери шапку та й тікай мерщі з хати! (Затика вуха), ,

Явдокія Пилипівна. Чого це ти здумала дорікать мою дочку носом! Який же в неї ніс? Який? Докажи!

С е к л и т а. Як у чаплі!

Проня. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що…

Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!

С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!

Прокіп Свиридович. Яке я хамло?

Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!

С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику[4], як цуциків, а вони й губи розвішали!

Проня. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!

С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!

Проня (обступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п'яну!

С е к л и т а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! (Береться в боки).

Прокіп Свиридович. Ой лихо од неї станеться!

Явдокія Пилипівна. Чи ти при умі?! Проня. Бон, вон! Мужва немита!

С е к л и т а (дає Проні дулю). На з'їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!

ВИХІД IX

Т і ж без Секлити.

Проня (плачучи). Ось який ваш рід!

Явдокія Пилипівна. Та й вам би не годилось так, адже тітка.

Прокіп Свиридович. Сестра матері…

П р о н я. То й цілуйтесь з нею!

Явдокія Пилипівна. Стидно, доню!

Прокіп Свиридович. Та й гріх-таки!

Явдокія Пилипівна. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!

Проня. Баба з воза — кобилі легше!

Прокіп Свиридович. А як стане вас по Подолу славити?

Явдокія Пилипівна. Щоб вам не дісталося!

Проня. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвостов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!

Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович. Оце, боже мій!

Проня (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!

Старі повернулись виходити.

Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!

ВИХІД X

Ті ж і Химка.

X и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!

Проня. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!