Закоłот. Невимовні культи

Падіння здавалося безкінечним. Наче час зупинився і вони застигли в єдиній вічній миті, без початку та кінця. Та коли падіння закінчилося, вони не відчули болю. Жах, що в момент стрибка огорнув їх крижаним коконом, розбився на тисячу уламків, сяючими зірками розлетівся в абсолютно чорному просторі.

Відчуття наздогнали декількома секундами пізніше, наче їхнім тілам знадобилося більше часу, щоб дістатися сюди. Вони стояли по коліна в теплій рухливій воді. Ступні відчували кам’янисте дно, на диво м’яке й пружне. Не було жодного джерела світла, але здавалося, що сяяв сам простір, немовби кожен його атом мав таку здатність.

І в цьому сяйві проглядало щось неймовірно величезне. Плавність ліній і гладкість поверхні безсумнівно вказували, що вся ця неймовірна маса була плоттю. Живою плоттю.

Давня застигла в нерухомості. Її обриси, які можна було розгледіти, належали радше морській істоті — глибоководному мешканцю, звиклому до набагато щільнішого, ніж повітря, середовища. Витончені та граційні, позбавлені жорстких кістяних структур, кінцівки сяяли золотаво-перламутровим глянцем, але сам колір шкіри, здавалося, лежав поза світловим спектром людського ока. Безсило звисали мацаки, більше схожі на вигадливе асиметричне мереживо. Купол-плащ увесь вкритий візерунками танцюючих ліній, в його центрі — простір із сотнею очей і два чорні, гачкуваті дзьоби у плетиві тендітних золотавих відростків.

Ебру знала, що це — вона. Давня, а не Давній. Вона завжди знала це, так само як знала й те, що «вона» — це радше сума символів, ніж визначеність фізичного втілення.

Кара роздивлявся Давню в мовчазній побожності. Хоч наскільки реальним здавався Темир Тенгрі, та, кого він бачив зараз, була стократ реальніша. Вона просто не могла бути спогадом.

— Вона померла? — спитав він нарешті. Звук власного голосу здався йому настільки недоречним та образливим, що хлопець замовк.

— Так. Ні, — Ебру, здається, промовила це одночасно.

— Дилема в’язня, — вражено видихнув Кара. — Це її бачила Аджена?

— Новий Розум Імператора, — загадкою відповіла дівчина. — Безкінечний сплутаний розум, що існує поза часом.

Вони повільно наближалися до велетенського тіла. Тепла вода приємно пестила ноги, зігрівала й розчиняла в собі втому та страх.

— Чому вона кликала нас? Про яку допомогу просила? — спитав Кара. Він уже й сам зрозумів це, але не був певний, що його розум здатен збагнути, а тим паче усвідомити Давню.

— Вона страждає на самоті. Спостерігачкою, вона розплутує джерела, так що в кожному наступному витку її лишається все менше. Люди прагнуть перетворити її на Автора — єдине джерело, що пояснює й народжує все. Яким вона ніколи не була й бути не може. І Темир Тенгрі, Умай Жерсу, Тсатоґґа та багато інших з’явилися з її спогадів, зробившись тим внутрішнім джерелом, яким вона намагалася захистити себе. Вона сама була серед цих спогадів: в одному образі — Су Нурай, Місяць-що-віддзеркалюється-у-воді; в іншому Ґаґантхоа або Тангароа — вічна полонянка, яку стережуть чудовиська за наказом Потойбічних богів.

Ебру підійшла до сплячої Давньої та ніжно торкнулася її блискучої золотавої шкіри долонею. І Кара бачив, як вона розпадається тисячею одночасних образів, кожен з яких є символом. Він зітхнув і заплющив очі. Втоми більше не було. Його розум існував у нескінченному розсипі всесвітів, ковзаючи між ними за власним волінням — тож втоми відтепер не буде, доки він сам не забажає її відчути. Кара розтулив долоню й побачив там чорний гранований камінь. Той, що він забрав у мертвого Тольґи, коли залишав печеру. Той, що йому подарував Яхцзи, коли він був Тольґою.

Су Нурай раділа, що її самотність закінчилася. Тішилася волею, якої ще не знала. Втішалася гнівом, на який тепер була здатна.

Те, на що не наважилася Еґріташ, врешті здійснилося.

Джерело, Річище та Гирло набули єдності.

- Загальна хронологія всесвіту -

Давня Епоха Міфу:

Чіткої хронології не збережено. Земля до появи людей. Цивілізація істот, яких люди згодом назвуть Старцями, засновує свої міста в Антарктиді.

Епоха людей (Епоха між міфами):

1100–1000 АВМ (800–900 AD) — Долина Іхлара та перші зафіксовані зіткнення з Давніми богами.

Нова Епоха Міфу:

3 АВМ (1938 AD) — експедицією Імператорської Японії відкрито підльодові міста Антарктики.

1-4 NMA (1941–1944 AD) — масштабні розкопки й вивчення знайдених артефактів приводять до відкриття технологій Міфу. Використання реліктових зразків технологій раси, названої «Інісіє но моно» (Створіння Давнини, або Старці), зокрема ядерного заряду та дронів-носіїв, приносить перемогу Японії над США у Другій світовій.

5 NMA (1945 AD) — заснована Імперія Дзіпанґ. Третій Рейх остаточно перемагає в Європі, але, виснажений війною, має серйозні внутрішні проблеми на окупованих територіях.