Замок

– Ти намовляєш на нього! – сказала Фріда й стукнула своїми маленькими кулачками.

– Намовляю? – здивувався К. – Ні, я зовсім не збирався його обмовляти. Хоча, мабуть, я несправедливий до нього, таке можливо. Усе, що я сказав, – це не зовсім очевидні речі, їх можна потрактувати й інакше. Але намовляти? Щоб зводити наклеп, потрібно мати якусь мету, наприклад боротися з ним за твоє кохання. Якби це було необхідно й обмова могла б допомогти, я, безумовно, скористався б цим засобом. І ніхто не міг би мене засуджувати, бо він, завдяки тому, хто його найняв, все одно має переді мною величезну перевагу. Тому я, цілковито полишений напризволяще, міг би дозволити собі невеличкий наклеп на нього. Це був би до певної міри невинний і, зрештою, марний спосіб захисту. Отже, залиш кулачки в спокої. – І К. взяв руки Фріди у свої, вона хотіла забрати їх, але зі сміхом і не надто докладаючи зусиль. – Але я не мушу намовляти, – сказав К. – Бо ти не кохаєш його, а тільки переконуєш себе в цьому і будеш мені вдячна, якщо я позбавлю тебе цієї облуди. Подумай сама, якби хтось хотів розлучити тебе зі мною, не силою, а старанним розрахунком, він мусив би діяти через обох помічників, цих нібито добросердих, дитинних, смішних, безвідповідальних хлопців, яких підіслали із Замку. Ще трохи дитячих спогадів, і все виглядає дуже мило, особливо коли врахувати, що я більше схожий на цілковиту протилежність до них, постійно бігаю в не цілком тобі зрозумілих, а часом і у справах, які тебе дратують, мушу спілкуватися з людьми, яких ти ненавидиш, і навіть якщо я нічим не завинив перед тобою, ця ненависть мусить торкатися й мене. Усе це дуже жорстоке, хоча й успішне використання недоліків наших стосунків. Кожні стосунки мають свої вади, наші також, ми існували раніше в дуже різних світах, а відтоді, як ми разом, життя кожного з нас цілковито змінилося, ми ще почуваємося непевно в цьому, бо все занадто нове. Я говорю не про себе, бо це не дуже важливо, мені й так випав на долю величезний дарунок, відтоді як ти вперше зупинила на мені свій погляд. А звикнути до подарованого не так уже й важко. Але ти, окрім всього іншого, змушена була відірватися од Кламма, я не можу збагнути, що це для тебе означає, але приблизне уявлення в мене вже склалося. У тебе паморочиться в голові, і ти не можеш отямитися, не можеш знайти собі місця, і хоча я завжди був готовий підтримати тебе, я не завжди був поряд, а навіть якщо я був поряд, то твої мрії часто міцно тримали тебе в полоні, або це робив хтось жвавіший, наприклад господиня. Іншими словами, часом я відчував, як ти дивишся крізь мене, тужиш за чимось напівусвідомленим, бідна дитина. І в такі миті достатньо було поставити відповідних людей у тих місцях, куди був скерований твій погляд, і ти підкорялася їм, піддавалася омані, сприймаючи ці миттєвості, привиди, старі спогади, які безповоротно минули і віддаляються все більше, за своє справжнє теперішнє життя. Усе це було помилкою, Фрідо, нічим більшим, аніж останньою, правду кажучи, мізерною перепоною на шляху до нашого остаточного єднання. Схаменися, зберися з думками, навіть якщо ти вважаєш, що помічників підіслав Кламм, – це неправда, вони прийшли від Галатера. Хоча вони і змогли зачарувати тебе так сильно, що навіть у їхньому бруді й розпусті ти намагаєшся знайти сліди Кламма, як людина, що в купі гною шукає загублений колись коштовний камінь, але навіть якби він і лежав там, знайти його неможливо. Це всього-на-всього хлопці, такі як наймити зі стайні, тільки з гіршим здоров'ям, і коротке перебування на свіжому повітрі відразу ж кладе їх у ліжко із застудою, а вже відповідне ліжко вони знаходять собі з притаманною наймитам спритністю.

Фріда поклала голову на плече К., вони обійнялися і знову мовчки закрокували туди-сюди.