Замок

– Куди ви збираєтеся йти? – запитав Бюрґель. – Зараз четверта година. До кого б ви не пішли, ви змушені будете розбудити цю людину, але не всі так звикли до того, щоб їх тривожили, як я. Не кожен сприйме це на стільки терпляче, секретарі загалом досить нервові люди. Тож залишіться на якийсь час. Десь близько п'ятої тут починають прокидатися, тоді вам найкраще з'явитися туди, куди вас запросили. Облиште нарешті триматися за клямку і сідайте де-небудь, хоча місця тут і небагато, найзручніше вам буде влаштуватися на краю ліжка. Ви дивуєтеся, чому тут немає ні стільця, ні стола? У мене був вибір між повноцінним вмеблюванням кімнати, до якого входило б вузьке готельне ліжко, і цим величезним ложем, крім якого в кімнаті може поміститися тільки рукомийник. Я обрав ліжко, бо ж у спальні це найважливіше! Для того, хто міг би солодко потягнутися й добре виспатися, для справжнього сонька таке ліжко було б скарбом. Але навіть мені воно справляє чимало приємності, попри те, що спати я не можу і тому завжди втомлений. Я перебуваю тут протягом більшої частини дня, проваджу всю кореспонденцію, вислуховую прохачів. Це непогано виходить. І хоча відвідувачі не мають можливості присісти, вони не зважають на це, бо їм більше подобається стояти, але щоб протоколіст улаштувався зручніше, аніж коли вони зручно сидять, але при цьому на них кричать. Я можу запропонувати відвідувачам тільки це місце на краю ліжка, але це не офіційне місце, воно призначене для нічних розмов. Ви такий мовчазний, пане землемір!

– Я дуже втомлений, – сказав К., який зрадів запрошенню і миттєво, трохи навіть грубувато, без належної поваги сів на ліжко та сперся об спинку.

– Звичайно, – засміявся Бюрґель у відповідь. – Тут усі втомлені. Учора й сьогодні я теж немало зробив. Мені, ясна річ, зараз уже ніяк не вдасться знову заснути, але якби ця неймовірна подія трапилася і я таки задрімав, то, будь ласка, поводьте себе дуже тихо і не відчиняйте дверей. Але не бійтеся, я точно не засну, а в найкращому випадку лише на кілька хвилин. Таку вже маю вдачу, що куняю переважно тоді, коли перебуваю в товаристві, мабуть, це пов'язано з тим, що я звик до постійного потоку відвідувачів.

– Будь ласка, спіть, пане секретар, – зрадів К. цьому повідомленню. – А якщо ви дозволите, то я теж трохи подрімаю.

– Ні-ні, – знову засміявся Бюрґель. – На саме лише запрошення я не здатен заснути, це може трапитися тільки впродовж розмови, найкраще мене присипляє спілкування. Так, у нашій роботі насамперед страждають нерви. Наприклад, я – секретар у справах зв'язків. Ви не знаєте, що це таке? Я створюю міцні контакти, – і він мимоволі швидко та радісно потер руки. – Між Фрідріхом та Селом, точніше, між його секретарями в Замку і в Селі, переважно я працюю в Селі, але не завжди, щомиті мушу бути готовий їхати до Замку. Бачите, ось саквояж, це неспокійне життя, не кожен таке витримає. З іншого боку, правда й те, що я вже не міг би обійтися без такої роботи, будь-яке інше заняття видається мені нудним. А як справи із землемірством?

– Я цим не займаюся, бо не працюю за фахом землеміра, – сказав К., він не надто зосереджувався на розмові, всі його думки крутилися довкола бажання примусити Бюрґеля заснути, хоча й це він робив тільки з відчуття обов'язку перед самим собою, бо в глибині душі передчував, що цей момент настане нескоро.

– Це неймовірно, – сказав Бюрґель, жваво хитнувши головою, і витягнув з-під ковдри нотатник, щоб записати щось. – Ви землемір, але не маєте ніякої роботи за фахом?

К. механічно кивав, випроставши на спинці ліжка ліву руку і поклавши на неї голову, він намагався влаштуватися зручніше, і ця поза виявилася найоптимальнішою з усіх, які він випробував, тепер він краще розумів сказане Бюрґелем.

– Я готовий, – продовжив Бюрґель, – зайнятися цим питанням надалі, у нас усе організовано зовсім не таким чином, щоб дозволяти собі не використовувати кваліфіковані кадри. Та й для вас така ситуація мала б бути принизливою, ви не страждаєте від цього?

– Страждаю, – повільно сказав К. і посміхнувся сам до себе, бо саме зараз він абсолютно від цього не страждав.

Пропозиція Бюрґеля також не справила на нього належного враження. Вона була цілком дилетантською. Секретар не мав ні найменшого уявлення про те, за яких обставин викликали К., про труднощі, з якими він зустрівся в громаді і Замку, про те, як заплуталася справа за час перебування К. у Селі і як вона загрожує заплутатися ще більше. Бюрґель не знав про все це, він навіть не робив вигляду, що перебуває в курсі справи, як це годилося б секретареві, а простим помахом руки витягнув свій маленький блокнот і з його допомогою пропонував вирішити справу у вищих інстанціях.

– Здається, вам уже довелося пережити певні розчарування, – сказав Бюрґель і довів цим, що трохи знає людей. Відтоді як К. зайшов до цієї кімнати, він з усіх сил намагався стримувати себе від того, щоб недооцінювати Бюрґеля, хоча в його стані було важко усвідомлювати щось поза власною втомою.